Розділ 16

Тато Лії 

Я слухав Матвія, і не міг повірити, що це правда . Боже, бідна моя дівчинка. Як я одразу не здогадався. Вона ж нагадувала мені її, а я все відкидав ці думки. Так, я винен, і знаю, що пробачити це складно, але тепер я нізащо не покину свою дівчинку.

- Розумієш, я тоді був молодий, проти батька жодних доказів, тільки непрямі – почав я, після невеликої паузи між нами. – я все сподівався, що ось зароблю грошей, стану незалежним від батька, і тоді доведу, що це він наказав їх викрасти. Я навіть найняв детектива, але батько був розумніший і зразу замів всі сліди за собою. Я так і не зміг його пробачити. І знаєш, доля все таки його покарала, я нікому про це не розказував, але вже декілька років я припинив з ним спілкування, а зараз він зліг з інсультом, так що він отримав своє, хоч і не по закону, але по моралі. Уявляєш, у мене до нього ні крихти співчуття. Він давно перестав існувати для мене як тато. 

- Але невже не можна було знайти хоча б місце знаходження ваших дівчат? – озвався Матвій, коли я закінчив свою розповідь.

- На жаль, всі ці роки я думав, що вони загинули. Після викупу, до нас більше так ніхто і не подзвонив, і я був впевнений, що шансів на те, що вони вижили не було. А в батька, всюди були свої люди. Я просто нічого не зміг зробити. Не зміг їх захистити, і повір, кожного дня я про це шкодую. Шкодую, що ще тоді не вибив в нього зізнання.

- Вам треба, терміново поговорити з Лією. Але не сьогодні, їй краще охолонути. – Матвій піднявся і рушив до себе на гору, а я так і не зміг зімкнути очей до самого ранку.

Матвій

Зараз, коли я лишився на самоті, прокручую всю цю історію в голові. Мені не віриться, що рідна людина здатна на такі дії. Навіщо було їх викрадати, а найголовніше чому їх не відпустили після передачі викупу? 

І де мама Лії, адже я добре пам’ятаю, що її виховувала бабуся. Жодного слова про матір. Як багато питань, але так мало відповідей. Ще й я повівся як останній козел. Ну от хто мене тягнув за язик. Я не мав зриватися на дівчині, а тепер так шкодую. Вона ще й втекла сама вночі, чорт, я ж її навіть не спинив.

Вже за декілька хвилин, я сидів в машині, і прямув в бік будинку Лії. Цього разу я не зроблю помилку і не відпущу її.

На годиннику була дванадцятя ночі, впевнений, що господиня будинку мене обізве всіма не ввічливими словами, але іншого виходу в мене немає.

- Та кому не йметься о такій годині, я зараз поліцію викличу – нарешті я почув хоч чийсь голос після того як декілька хвилин дзвонив у дверний дзвінок.

- Заради Бога, вибачте, але це дуже терміново – одразу почав вибачатися перед літньою жінкою, яка відчинила мені двері.

- Ти хто такий, і що тобі треба? – жінка склала руки на грудях і не планувала мене впускати.

- Мені дуже потрібна Лія, скажіть що вона вдома. – я сподівався, що дівчина добралася додому і з нею все гаразд.

- Вдома. То он хто її довів до такого стану. Ану забирайся геть звідси, бо я зараз так тобі дам – пригрозила вона кулаком. Це не бабуся, а якийсь армагедон. Бойова, одним словом.

- Будь ласка, вислухайте мене. В нас сталося невелике непорозуміння, і я дуже шкодую про це, інакше мене б тут не було. Впустіть мене, мені терміново потрібно з нею поговорити. - я вирішив все таки не здаватися і наполягати на своєму. 

- Спить вона, я заспокійливого їй дала – вже трохи спокійно відповіла ця «мила» бабуся. – завтра приїжджай – добавила вона, і хотіла закрити двері.

- Можна я біля неї посиджу, обіцяю я не ображу її.

Після хвилинної паузи, бабуся все таки відступила і дала мені пройти. Як же я їй за це вдячний. 

Звісно не образиш, інакше я тебе сама за шкірку викину за двері – вона так невинно посміхнулася, і показала на двері кімнати Лії . Я тихенько увійшов. На ліжку мирно сопіла Лія. Обличчя червоне від недавніх сліз, але таке спокійне.

- Пробач мені, якщо зможеш – промовив тримаючи за руку сонну дівчину.

 Так сидячи на кріслі біля ліжка я й сам не помітив як заснув.

Чи змогли б ви пробачити таку сварку?