Розділ 11

Лія

Це було Набережне шосе. Звідси чудово відкривався вид на Міст Патона. Ми йшли по пішохідному тротуару, нікуди не спішили і я могла все роздивитися. Вночі чудово відкривалася вся краса мосту. Як розповів Матвій, міст поєднує правий та лівий берег столиці і є одним із символів Києва. Його збудували ще в п’ятдесятих роках і займає він півтора кілометри. Звідси також відкривається панорама на Лавру, схили Дніпра та інші широкі київські краєвиди. Я слухала Матвія і водночас милувалася краєвидами, було цікаво побачити все на власні очі і ще й окремо послухати історію цього моста.

- Це дуже гарно! – із захватом вирвалося у мене, коли чоловік нарешті закінчив свою промову.

- Так, це правда. І я просто не міг не показати тобі цю красу. – Матвій легко доторкнувся до моєї руки, але трохи повагався та відпустив її. Так хотілося, щоб знову взяв мене за руку, але я просто промовчала. Поруч із цим чоловіком я не можу контролювати свої емоції і це вибиває з колії. 

Ще трохи ми погуляли, я так і далі роздивлялася краєвиди, Матвій ще розповідав та показував на води Дніпра, а після цього, вже ближче до опівночі підвіз додому. Стримано зі мною попрощався, а тоді без зайвих слів рушив додому.

 Вже лежачи в теплому ліжку, моє серце перестало так шалено битися і я змогла трохи пороздумувати. Цей чоловік кожного разу мене дивує, він чомусь робить перший крок, але потім зупиняється, ніби суперечить сам собі. Я так і не зрозуміла для чого саме він вирішив показати мені те місце, сумніваюся, що він кожній няні показує місто. Та й навіщо все так ускладнювати, він привабливий чоловік, який по одному поклику може отримати будь-яку дівчину, і не доведеться так заморочуватися. 

Чомусь від думки про інших жінок стало сумно, але я одразу подавила це почуття і посварила сама себе. Між нами нічого не може бути, я його працівниця, а він мій начальник. Потрібно вміти тримати межу і не порушувати її. Та й не потрібно забувати для чого я працюю в цьому будинку, і як тільки я знайду винуватця, або хоча б якусь зачіпку, я одразу звільнюся, моєю єдиною метою має бути моя матір. Я відчуваю, що скоро її знайду. І тоді ми обидвоє будемо нарешті разом. 

З думками про маму я заснула. Вранці прокинулася і за своїм звичним маршрутом вирушила на роботу. Софійка чекала на мене у вітальні, вона встигла поснідати, а Матвія вже не було вдома, чому я безмежно раділа, адже чомусь бачити його зараз мені не хотілося. Можливо це через те, що я таки вирішила не переступати межу робочих стосунків, а тому думати про нього і бачити поки не хочу. Потрібно, щоб мої почуття заспокоїлися, а якщо я буду рідше його бачити, то значить і думати про нього теж не буду.

 Цілий день ми з Софійкою займалися та час від часу переривалися на ігри та обід. Час швидко наблизився до вечора, ми вийшли на вечерю, де за столом вже був Матвій та його вітчим, а от мами чомусь не було. Ми чемно привіталися з усіма та сіли вечеряти. Але їсти мені не хотілося, адже кожного разу я ловила пильний погляд Дмитра Олександровича. 

- Вибачте, я щось не так зробила? – нарешті вирішила перервати погляди чоловіка та запитати, що ж цікавого він в мені побачив, що не відриває погляду цілу вечерю.

- З чого ви взяли, що щось не так? – невже він думав, що буде витріщатися на мене і я цього не побачу? Він чоловік розумний і я впевнена, що він мав це одразу зрозуміти.

- Просто, ви вже хвилин десять мене розглядаєте, а так і нічого не промовили. Якщо щось потрібно, я радо відповім на ваші питання, сподіваюся, що це стосується виховання вашої онучки. – я вирішила одразу розставити всі крапки над «і», адже можливо щось у моїй роботі йому не сподобалося, адже досвіду виховання дітей у мене немає, і я впевнена, що він прочитав моє резюме ще першого дня.

- Ні, з приводу вашої роботи з моєю онукою я не маю питань, але мене не полишає відчуття, що десь я вас уже бачив. Мені так знайомі ваші риси обличчя, але я ніяк не можу пригадати де я вас бачив.

- Що ж, поспішу вас розчарувати, але до цього ми точно ніде не могли бачитися, я виросла в маленькому селі, і приїхала сюди місяць тому, а тому пересікатися ми точно ніде не могли. Та й в моєму товаристві немає заможних людей, щоб я могла бути вашою знайомою. – думка про те, що він міг впізнати в мені мою маму трохи злякала. Поки в мої плани не входить знайомство з батьком, адже тоді я точно не зможу нічого дізнатися, а тому вирішила одразу обірвати всі нитки, щоб у нього не виникло жодного сумніву, що ми знайомі. Але думка, що ми з мамою схожі, гріла серце, адже так у ній я можу впізнати себе, якщо колись випадково її зустріну.

- Вибачте мені, що можливо вас засмутив, але ви нагадуєте мені одну важливу для мене людину, але як я переконався, у кожному з нас є щось схоже. Ще раз вибачте. – Дмитро Олександрович швидко піднявся і залишив нас.

 На душі стало так сумно. Так було боляче, що всі ці двадцять років, я могла бути улюбленою донькою своїх батьків, якою так і не змогла стати. Очі зрадницьки помокріли, але ледве втримавши себе в руках, і зіславшись на термінові справи покинула цей будинок. Вже в таксі, я змогла дати волю сльозам. Так було боляче від усвідомлення, що я може і не зможу знайти ніяких доказів, а це значить, що й зізнатися батькові теж не зможу. Хто мені повірить? Звісно – ніхто ! Просто виставлять з будинку і мені назавжди буде закрита сюди дорога. Ні, я мушу знайти хоч шось. Я пообіцяла собі, що я зроблю все можливе, щоб відновити справедливість і нарешті викрити всю правду!