Розділ 9

Лія

Зійшовши з другого поверху, я пішла в бік кухні. Вона була великою і просторою. Вишуканий і водночас стриманий кухонний набір, купа різної техніки для приготування, окрема морозильна камера та великий холодильник. Загалом, більше нічого цікавого. А ось вітальня була великою. Її я вже бачила, адже тут ми снідали. Саме тому напевно такі розміри, щоб можна було приймати багато гостей. Збоку в кутку побачила камери відеоспостереження. Цікаво, для чого їм вони якщо в будинку живуть тільки родичі. Треба буде при нагоді розпитати когось.

 Далі вирішила піти трохи на вулицю, адже якщо довго ходити будинком і все роздивлятися можуть виникнути питання. Як тільки вийшла на вулицю одразу відчулося осіннє повітря. В обличчя вдарило холодним вітерцем. Так, не те що влітку, але така погода теж непогана. Ось далі буде гірше, дощі, зливи та багато бруду. Неподалік біля будинку побачила велику гойдалку. Це напевно для Софійки зроблена, діти часто це люблять, особливо коли менші. Зараз сидячи тут, згадала себе в дитинстві. 

В бабусі теж була гойдалка, тільки розмірами менша і не така вишукана, але тим не менш радіти маленьким дрібничкам це не заважало. 

Решту дня я провела із Софійкою, на вулиці вже стемніло і як я зрозуміла Матвія можна не чекати, тому вирішила лягти в кімнаті дівчинки. Окремої кімнати для таких випадків мені не виділили, а спитати було в нікого, а Марію Павлівну не хотіла турбувати. Ще трохи посидівши біля дівчинки, я теж заснула. Прокинулася від того, що хтось мене торкається. Одразу відкрила очі і побачила над собою Матвія. 

- Вибач, не хотів тебе розбудити. – вже зараз я побачила, що чоловік просто хотів мене вкрити. Дякувати Богу, бо я вже не знати, що від несподіванки встигла надумати.

- Нічого страшного, вибачте, що тут заснула. Я не дочекалася вас, а запитати було більше в нікого, та й ми домовлялися що якщо вас не буде, я буду ночувати тут.

- Це мій промах, наступного разу буду дзвонити попереджати якщо затримаюся. 

- Все добре, але якщо ви вже є, то я мабуть піду. – взявши телефон, я побачила, що вже пізня година, яка зайшла давно за північ.

- Ну якщо ти не проти, то можеш залишитися тут наніч, а якщо ні, то я тебе підвезу, не відпущу тебе саму в такий пізній час. – от дивний цей чоловік, ще зранку був такий серйозний, спілкувався зі мною так офіційно, а тут раз і вже така велика зміна тону в голосі.

- Ну тоді якщо ви не заперечуєте, я залишуся тут. Але будь ласка, постарайтеся завтра хоча б попередити, або не затримуватися так пізно, все таки додому мені теж потрібно потрапити, та й не хочу, щоб бабуся, в якої я знімаю кімнату так хвилювалася, якщо я буду так часто відсутня. 

- Звичайно, завтра ти вже точно потрапиш додому.

Після тієї розмови, я швидко заснула, все таки втома далася взнаки.

Ранок почався трохи пізніше, о дев’ятій годині. Софійка спала довго, і нас чомусь ніхто не спішив будити. Напевно Матвія вже немає.

Я виявилася права, Марія Павлівна, вирішила нас не будити, щоб ми більше відпочили, а решта мешканців цього будинку з самого ранку знову вирушили у важливих справах. І знову я не мала нагоди познайомитися з батьком, але сподіваюся, я все таки потраплю на його присутність.

Пройшов вже тиждень як я тут працюю, в цілому моєю роботою тут задоволені. Бабуся Олівія, дуже зраділа, що я так швидко змогла знайти собі роботу. Але мене це зовсім не тішило, за цей час я не просунулася ні на крок. Я зайнята дитиною, з батьком за цей час я також не побачилася, та й побачила, що Анна Сергіївна якась незадоволена і часто відсутня вдома. Всіх майже ніколи немає і починати своє розслідування просто немає з чого.

 Але цього дня Всесвіт ніби почув мене. Гуляючи з Софійкою на вулиці, я побачила як у двір заїжджає чорний Джип. Вікна тоновані, тому хто був всередині важко було побачити, але дочекавшись поки він припаркується, я побачила як з машини вийшов Він.