Розділ 8

Лія

Приїхала до будинку Ковалів я рівно о восьмій годині. Біля воріт вже чекав охоронець, який мене впустив. Чоловік був серйозний та масивної статури як і личить людині, яка охороняє таких впливових людей. Він привітався зі мною кивком голови і далі непорушно стояв. Мені навіть здалося, що це якийсь робот а не людина. Цікаво, як йому дається так чудово замасковувати емоції, не думаю, що поза роботою він такий самий, хоча хто знає цих людей, у нашому світі може бути будь-що.

 Я пройшла ворота і рушила в напрямку будинку. Зараз можна було краще все роздивитися, адже вчора я дуже спішила і зустріч була призначена на пізній час. Ось навколо будинку великий паркан, крізь нього не видно, що ззовні . Збоку стоїть невелика альтанка, чомусь здається, що саме мама Матвія там любить відпочивати. Трохи ближче до будинку великий квітник з троянд. Я зупинилася біля них: тут ростуть різні сорти різних кольорів. На мить замилувалася ними, вони такі прекрасні і чарівні, так шкода, що не можу затриматися біля них надовше . Ще трохи далі стоїть фонтан і великий басейн, я такого в реальності ще ні разу не бачила. Але роздивитися поки не можу.

Заходжу до будинку, там мене вже зустрічає хатня робітниця. Марія Павлівна привітна жінка, бачить мене та одразу посміхається:

- Доброго ранку, Ліє. Рада бачити тебе сьогодні знову тут. 

- І вам доброго ранку, я теж рада, що мене прийняли, хоча б на випробувальний термін. – я теж посміхаюся, цій жінці просто неможливо не посміхатися. Від неї так і віє ніжністю та турботою. Впевнена в житті вона дуже добра.

- І я рада. До речі, Матвій просив передати тобі, якщо ти з’явишся, щоб обов’язково до нього зайшла.

- Так, звичайно.

Високими сходами я пішла на другий поверх в кабінет Матвія . Цікаво, як мені до нього звертатися? Матвій Дмитрович чи просто Матвій? Бо при першій зустрічі ми з ним спілкувалися по імені і на «ти», але зараз він мій роботодавець тому напевно буде вірно спілкуватися на «ви» та офіційно. Ну що ж так і зробимо. Перед тим, як зайти до кабінету я постукала:

- Так, заходьте. – почула я голос з кабінету.

- Ви мене кликали? – Матвій сидів в своєму робочому кріслі і щось читав.

- Так, Ліє, заходьте. – він вказав жестом на крісло, яке стояло біля його столу і я люб’язно сіла. – Не хвилюйтеся, я нічого важливого не скажу. Хотів особисто вам передати, що Софійка дуже рада, що ви будете її нянею і сподіваюся, що я не пошкодую про своє рішення.

- Не хвилюйтеся, я не доставлю вам проблем. І якщо вам не сподобається моя робота, я не буду заперечувати. – чомусь на душі шкребли кішки від того, що Матвій так до мене ставиться. Впевнена, що він мені не довіряє, але проти нього я нічого не маю, мені потрібно дізнатися хто винен у маминому викраденні і я сама зникну. Сподіваюся, що зможу це за місяць з’ясувати. Але від слів чоловіка стає важко.

- Якщо вам більше нічого сказати, то я можу бути вільна?

- Так, звичайно.

Більше нічого йому, не сказавши, я пішла геть з цього кабінету, щоб більше його не бачити. Так, Матвій сподобався мені ще на першій зустрічі, але я сама розумію, що йому не рівня. Та від цього не менш боляче. Подумки себе лаю, адже я сюди прийшла за інформацією, а не шукати кохання, тому потрібно якомога швидше викинути Матвія з голови. 

Єдине, що мене тішить – я не буду часто його бачити, адже їде на роботу він рано, а повертається пізно, іноді і зовсім не повертається. Ну що ж ,Ліє, гайда за роботу. Я підійшла до кімнати Софії і легко постукала у двері, а потім їх відчинивши, зайшла всередину. Тут був повний порядок. Іграшки акуратно складені на своїх поличках. Біля стіни стояло велике ліжко, як у Барбі, в кімната була суцільно рожевою. Помітила, що у дівчинки є своя колекція Барбі. Ну що ж, видно вона серйозно цим цікавиться і батько виконує всі її забаганки стосовно цього. Коли Софійка мене побачила, то широко розкривши руки, побігла до мене в обійми.

- Ліє, привіт! Як я рада тебе знову бачити! – дівчинка міцно обняла та притиснулася до мене. Я від несподіванки аж завмерла на місці, але згодом теж її обняла.

- І тобі привіт. Я теж за тобою скучила. – відповіла я дитині, коли ми перестали обійматися. – Ну, що ходімо снідати, а потім вже займемося справами.

- Ходімо, бо я така голодна – Софійка взяла мене за руку і потягнула на перший поверх. 

Стіл уже був накритий, але за ним сидів тільки Матвій. Я здивувалася, адже думала, що він вже поїхав, але як виявилося я помилялася. Цікаво , де решта. Все ж таки мені хотілося побачити як зараз виглядає мій батько, з мачухою я вже знайома.

- Ще раз доброго ранку. – привіталася ще раз я , і вирішила запитати те, що мене так цікавило: – Вибачте за питання, але де Анна Сергіївна та решта, наскільки я знаю, ви мешкаєте не сам. Звісно, якщо це не таємниця. – не хотіла бути надто нахабною, тому дала вибір відповідати йому чи ні.

- Ні, Ліє, це не таємниця .У мого батька та матері сьогодні важливі справи, тому з ним познайомлю тебе трішки пізніше, а зараз давайте снідати, бо я страшенно голодний і трохи запізнююся.

- Так, звичайно.

Після сніданку ми з Софійкою пішли трохи займатися інтелектуальними справами, а вже потім трохи погуляли на вулиці. В обід я вклала дитину спати. Тому, маючи трохи вільного часу, я пішла досліджувати цей будинок.

Любі мої, я дякую кожному хто читає книгу. Чекаю вас у коментарях))