Розділ 5

Лія

Єдине, що мене сьогодні порадувало після зустрічі з Матвієм так це те, що я доволі швидко знайшла прихисток. Одразу після того, як ми попрощалися, я почала переглядати оголошення наклеєні на стовпах та дошках оголошення. І о диво, мені майже одразу повезло. Це був старий трьох поверховий будинок, але бабуся, яка здавала кімнату дуже мені сподобалася,тому я вирішила більше нічого не шукати, та й вечір наближався, іти мені було нікуди. Пані Олівія, так звали бабусю, одразу напоїла мене чаєм, розказала майже про всіх сусідів, а також взяла невелику плату за кімнату. Хоч мені було незручно, адже здавалося, що вона взяла замало, але переконати її було неможливо. Поговоривши до пізнього вечора, я таки пішла в свою кімнату. 

Вона була невелика за розміром, ремонт старенький, але акуратний, на стінах шпалери, одне ліжко, біля нього тумбочка. В кутку стояв невеликий телевізор та така сама невеличка тумбочка. Кімната світлого кольору, що мене радувало, адже похмурого мені вистачало. Навіть не переодягнувшись, я завалилася в ліжко, і навіть сама не помітила, як заснула. 

Ранок, почався з перших променів сонця, які пробралися в кімнату. На вулиці хоч і була осінь, але сонечко ще не здавалося. Швидко заправила ліжко, та пішла на звук, який долинав з кухні. Тут вже поралася пані Олівія. В неї щось кипіло, інше смажилося, а в кутку вже кипів чайник.

- Доброго ранку – сонно привіталася я.

- Ой, доброго ранку, Лієчко. Я тебе напевно розбудила стуком? – весело та з нотками вини в голосі запитала бабуся Олівія.

- Ой, ні, що ви. Я звикла так рано вставати, тому тут вашої вини зовсім немає. – поспішила я заспокоїти бабусю.

- Ну тоді сідай снідати. Я вже млинців напекла, зараз ще чаю тобі зроблю. Тут варення і сметана, не знаю, що ти більше любиш. – бабуся так бігала навколо мене, що мені аж незручно стало, все ж таки я чужа для неї людина, а піклується як про рідну.

- Дякую вам. Ви так піклуєтеся про мене, що мені аж незручно, я ж вам чужа. – чесно зізналася я.

- Ну, що ти дитино, мені ж тільки в радість. – жінка сіла на стілець поруч зі мною – Бог своїх дітей мені не дав, чоловіка рано до себе забрав, от я й усе життя сама, а тут ти. Так хоч з’явився сенс життя. – від такого щирого одкровення, на очах виступили сльози. Ця бабуся чимось нагадала мене. Так вийшло, що якби не баба Ніна, то теж би була сама, та ще й не знати якби склалася доля.

- Дякую вам, мені дуже приємно, що ви про мене так піклуєтеся.

Решту дня, я провела в Інтернеті, в пошуку бодай хоч якоїсь інформації про свого батька. Але на диво, він хоч і був заможною і впливовою людиною, але інформації про нього було небагато. Було багато статей журналістів двадцять років тому, стосовно його зниклої дружини та доньки. Хтось співчував, брав інтерв’ю, хтось же навпаки думав, що все це може бути справа рук його батька, але доказів не було жодних. Тому все це були тільки здогадки. 

З цих же статтей я змогла побачити, як виглядала моя мама. Тут було фото з їхнього весілля, вона була ще така молода, у пишному білому платті, з акуратною легкою зачіскою та фатою. Вона так світилася від щастя, дивилася на батька такими закоханими очима. Як я зрозуміла, тоді він не був такий багатий. Але ще один факт, заможним був його батько і мав значні статки. Цікаво як він відносився до стосунків моїх батьків? А це вже треба буде з’ясувати . Також вдалося дізнатися, що батько зараз одружений вже кілька років, але більше про його сім’ю дізнатися не вдалося.