Розділ 3

Розділ 3

Лія

Прокинувшись сьогодні, я зрозуміла, що тут мене більше нічого не тримає. Якщо ще декілька днів тому, я не знала, як жити самій у цьому світі, то нині вже все зрозуміло.

У мене є мета. І є бажання.

 Я попри все хочу розшукати свого батька і якщо це буде можливо то і маму. Вчора я до самої ночі думала, як там вона, чи взагалі жива, а може їй зараз теж погано. Як саме склалася її доля?

 Тому зібравши волю в кулак, я рішуче пішла одразу збирати речі. Так, щоб не передумати і нічого не забути. Я рідко, коли виїжджала з нашого селища, хіба тоді, коли потрібно було здавати сесії в університеті. Так, я навчаюся на другому курсі. Змалечку любила малювати, тому й професію вибрала відповідну – дизайнер. Бабуся хотіла, щоб я навчалася очно, але я наполягла на заочній формі, адже було лячно залишати її саму, адже з роками їй ставало все важче. Тому зараз було трохи лячно.

 Де я зупинюся? І як заявлюся в будинок батька? В голові було так багато думок, але поки я відкинула їх на задній план. Раптом в двері постукали. Я подумала, що знову прийшла Леська, навіть зраділа, що одразу її про все попереджу, але коли відкрила двері, то замість дівчини побачила Олеся. Це був хлопець з нашого села, він теж не планував поки звідси виїжджати. Жив зі своїми батьками та працював у полі. 

Він був красивим хлопцем. Високий, чорноволосий і з такими ж темними карими очима. Був одягнений по простому, голуба сорочка та класичні штани. Сьогодні виглядав навіть якось святково, цей наряд був точно не для поля. 

- Привіт, Олесь – першою привіталася я, коли мовчанка трохи затягнулася.

- -Привіт, Ліє – якось невпевнено привітався він у відповідь.

- Щось сталося? – я щиро не розуміла, що він тут робить, але коли протягнув з-за спини невеликий букет квітів і витягнув з кишені штанів невеличку коробочку, я все зрозуміла. Олесь хоч і був красивим, але стосунки мене не цікавили, а тим паче заміжжя, і про це я йому вже давно говорила, відхиляючи його залицяння. Але вочевидь хлопець вирішив не здаватися.  

Зараз для мене було важливішим знайти свою сім’ю , а Олесь я впевнена знайде ще своє щастя. 

- Олесь, я здається вже давно тобі пояснила, що в мої плани одруження та стосунки аж ніяк не входять. Ми ж з тобою навіть не зустрічалися, то що це за вистава? – нарешті змогла промовити я.

- Ліє, я все розумію, знаю, що ти не кохаєш мене, але повір колись так і жили, спочатку одружувалися, а вже потім закохувалися і впевнений, що з часом ти зможеш мене покохати. І зараз, коли ти залишилася зовсім сама, я не відступлю – у селі усі знали, що бабуся Ніна була мені нерідною, і що сім’ї у мене ніколи не було, але зараз ці слова ранили в саме серце. Одна згадка про те, що моєї любої бабусі вже немає ятрила мені душу. Я навіть розізлилася, але вирішила зараз не сваритися.

- У тому й річ, що ми не в минулому столітті. Зараз двадцять перше століття і дякувати Богу в кожного є право вибору. Олесь зрозумій - я не кохаю тебе і їду звідси. В це село я більше не повернуся і жити тут не буду. Ти молодий і гарний хлопець, але вибач не для мене. Згодом ти сам зрозумієш, що я зробила це не тільки для себе, але й для тебе. А зараз, вибач мені потрібно збирати речі - я збиралася закрити двері, але хлопець затримав їх своєю ногою.

- Ліє, куди ти поїдеш, у тебе немає рідних, ти в цьому світі більше нікому не потрібна, окрім мене, і ось так легко хочеш це втратити. Тебе ніхто не буде любити так як люблю я. – Олесь зірвався на крик, обличчя почервоніло, він стиснув в руках букет, так що здавалося він зараз його розтрощить.

- Ні це ти не розумієш! Думаєш якщо вдариш по слабкому місцю, то я швидко побіжу до тебе? То ти глибоко помиляєшся, і зараз я розумію, що зробила правильний вибір - ти егоїст, який думає тільки про себе. І якщо ти думаєш, що я нікому не буду потрібна, то теж глибоко помиляєшся, а зараз, будь ласка, забирайся геть з мого дому. – я теж зірвалася на крик. Олесь остаточно вивів мене з себе.

Він більше нічого не сказав, кинув на поріг квіти і швидко пішов з мого дому. 

Як тільки я трохи заспокоїлася у двері знову постукали і якщо це знову він то зараз точно щось у нього полетить. 

Але коли відкрила двері, то видихнула з полегшенням – це була Леся.

- Ліє, що сталося, ти чому заплакана- одразу з порогу запитала 

- Олесь довів. Прикинь, прийшов освідчуватися, а коли я відмовила, то ще й наговорив купу дурних слів. – я вирішила не обманювати дівчину, нехай знає правду.

- От козел – тільки промовила дівчина і обняла мене. – Я сподіваюся ти не сприйняла близько до серця те, що він тобі сказав? – запитала Леся, коли відсторонилася від обіймів.

- Звісно ні, але знаєш, у чомусь він був правий, я сама у цьому світі, принаймні до того часу поки не знайду своїх батьків – промовила я, коли витерла останню сльозу з обличчя.

- Так, стоп. Ти куди зібралася?- запитала Леся, коли побачила мою дорожню сумку.

- Лесь, у тому листі, який ти мені передала, бабуся все розказала про мене. Мене підкинули маленькою, але моя мама залишила дані про мене, так бабуся змогла дізнатися про мого батька. Але там вона просила попіклуватися про мене, бо мені загрожувала небезпека, тому й не розказувала нічого мені. Але, щоб я не залишилася сама, все одно перед смертю вирішила все розказати. Загалом там довга історія, але це коротко якщо пояснювати.

- Офігіти, оце новини – тільки й змогла вимовити Леся. - То куди ти поїдеш ? – нарешті запитала Леся, коли ми вже сиділи за столом та пили чай.

- Спочатку в Київ, там винайму якусь кімнату, а далі буде потрібно думати як же потрапити в будинок батька – попиваючи чай, відповіла я.

- Я рада, що ти зможеш знайти когось зі своїх рідних, але будь обережною, адже недарма тебе підкинули, а значить не все так просто. – Леся хоч і була легковажною дівчиною, але в такі моменти завжди була серйозною.