Розділ 2

Розділ 2

Я дивилася у вікно і спостерігала за тим, як осінь повільно пробирається крізь дерева. Це була середина вересня, деінде виднілися пожовклі дерева, з яких повільно падало листя, яке закінчило своє існування в цю пору. Я крутила в руках той конверт і ніяк не наважувалася його відкрити. Пройшов вже тиждень з того часу, як Леся вручила цей тягар мені в руки. Всі двадцять років я мріяла дізнатися хто ж я насправді і де мої рідні. Так, бабуся ще в років сім зізналася мені, що не рідна по крові. Я була допитливою дитиною, а вона  не бачила сенсу приховувати від мене правду, але як виявилося все ж таки дещо вона приховала і це я можу дізнатися прямо зараз. Але чому ж так важко?

"Ну ж бо Ліє, ти все життя про це мріяла" – не здавався мій внутрішній голос, який так і хотів дізнатися всю правду.

"Я знаю, але так страшно, раптом я дізнаюся, що мої батьки мертві або щось іще гірше". – відповідала сама собі.

"Гірше уже не буде, зараз ти і так сама, а якщо не відкриєш то так і не дізнаєшся нічого"– ще раз волав мій внутрішній світ.

"Так, ти права, гірше вже не буде".

Я повільно відкрила конверт і витягла листа. Папір був не першої свіжості, місцями жовтий, а це означало, що йому не перший рік. Мабуть бабуся написала його ще в моєму дитинстві, але чомусь віддала тільки декілька місяців тому. 

«Мила моя Лія, якщо ти це читаєш, то значить мене вже немає поряд з тобою. Знаю, що тобі важко і повір мені від цього не легше, можливо ти мене і зненавиділа, коли дізналася, що я знала правду, але повір - все не так просто .Я не знаю, що саме тоді сталося і чому ти опинилася саме під моїми дверима, але я вірю, що це доля так розпорядилася. Я знайшла тебе маленьку під моїм порогом, коли тобі був всього два місяці. Біля тебе була тільки записка «Будь ласка, потурбуйтеся про мою донечку, їй загрожує небезпека, а я не можу її захистити. Лія Коваль, 15.09.2006р». Вже згодом я дізналася, що тебе разом з твоєю мамою викрали, підозрюю, що вона змогла втекти з тобою і залишити тебе в мене. Але що саме з нею сталося після цього я не знаю, її так і не знайшли. Зараз твій батько успішний бізнесмен, одружений та має пасинка, всі дані є в конверті. Повір моя люба, якби я знала, що зможу прожити довше, то б відтягувала цю мить якнайдовше, але зараз ти мусиш це знати. Якщо ти захочеш знайти свого батька, прошу будь обережна, адже небезпека може й далі нависати над тобою. Люблю тебе безмежно»

З очей капали сльози, а я не могла повірити в те, що прочитала. Бідна моя матуся, що їй тільки довелося пережити. Спочатку викрадення, а вже потім віддати своє крихітне немовля, це просто справжні тортури. Кому і навіщо потрібно було це? І якщо вона заховала саме мене, отже в цьому була вся причина? Питань було так багато, але відповідей, на жаль, ні. Ще трохи поплакавши, я витягла з конверта листок з даними, на якому акуратним почерком була адреса та прізвище мого так званого батька.

Отже, Коваль Дмитро Олександрович, приємно познайомитися хоча б зараз. Далі була фотокартка, наскільки я зрозуміла це був батько але декілька років тому, отже бабуся все дізнавалася. Згадалося, як п’ять років тому, вона поїхала в місто, спираючись, що їй терміново потрібно в лікарню. Це мені здалося дивним, адже бабуся була цілителькою, і не визнавала допомогу лікарів. Але тоді вона мене запевнила, що не всесильна і все ж таки їй доведеться відлучатися. Боячись за життя бабусі, я без роздумів її відпустила, адже їй все ж таки краще знати як і що робити зі своїм здоров’ям . Зараз же з фото на мене дивився чоловік років 40, може трішки більше. 

В голові одразу промайнула думка, що я пішла в батька. Така ж темноволоса з такими ж очима.  Бабуся завжди говорила, що я виглядаю старше своїх однолітків. Ще трохи порозглядавши батька, я акуратно поставила все в конверт, далі потрібно вирішити що саме робити, але тепер я розуміла – тут я не залишуся, я мушу поїхати в Київ та дізнатися правду про свою родину. А єдине, що мене мучило так це те, що ж насправді сталося з моєю мамою.

Любі мої, рада вас бачити на своїй сторінці. Буду вдячна за ваші коментарі та враження від книги. До критики теж готова))