Розділ 1

20 років тому

« Донечко моя, сподіваюся ти колись мене знайдеш і я зможу тобі все пояснити. Люблю тебе !– жінка поставила немовля, яке мирно спало у теплій закутаній корзині. Це єдине, що вона знайшла на тому складі, де її тримали з двомісячною донечкою. Вона як тільки могла закутала немовля у ті ганчірки, що там знайшла, а зверху вкрила своїм пледом. Вона знала, що тут про її немовля потурбуються, вона це відчувала, а серце так боліло за свою маленьку донечку. Вона постукала у двері, невпевнено і тихо, але її почули. Жінка швидко заховалася за ріг цього старого будиночку і стала спостерігати. З будинку, спираючись на невелику тростину, вийшла похилого віку бабуся.

- Ой лишенько – промовила вона, коли відкрила згорток в кошику та побачила немовля, яке мирно сопіло. Жінка озирнулася навколо, але побачила тільки темряву. Взявши цей "пакунок", вона зайшла в дім»

Ось уже пройшло 40 днів як немає бабусі Ніни, тієї, яка змалечку виховувала Лію .Її найріднішої людини на світі. Щоночі вона прокидалася, згадувала її, а потім зі сльозами на очах засинала під ранок. Що далі робити дівчина не знала, але розуміла, що в цьому селі не залишиться. Тут просто не було сенсу. Єдине, хто залишився в Лії після бабусі Ніни, була її подруга Леся та й та приїжджала тільки на літо, хоча цього року вирішила затриматися надовше. В неї також тут була бабуся, дівчина працювала віддалено тому планувала тут залишатися стільки скільки буде потрібно. Але Дія розуміла, що її вже тут нічого не тримає.  Раніше вона допомагала бабі Ніні, адже з кожним роком вона не молоділа, а була вона цілителькою, тому збирати трави було Ліїним обов’язком , допомагати під час роботи та багато іншого. До неї приїжджали навіть з великих міст. Її любили та поважали, а коли дізналися, що знахарки не стало, то й село більше нікому не здалося. Молоді люди почали виїжджати з нього ще багато років тому і до цього часу залишалися тільки пенсіонери, і ті кому їхати не було куди . Так вона й зростала, чекаючи на свою подругу кожного літа. Її батьки також поїхали в місто шукати кращої долі, дівчину забрали з собою, але стосунки теплими не були. Леся найбільше любила свою бабусю і тягнулася до неї. Вона була старшою від Лії всього на 2 роки, але іноді здавалося, що молодша на всі 10. Мала веселий і безтурботний характер. Батьки допомогли поступити їй на платну форму навчання у престижний університет та сплачували за це кошти. Так вона паралельно навчалася на професії «Менеджмент» та працювала менеджером в он-лайн магазині. 

Зі своїх роздумів дівчина не одразу почула стук у двері. Але коли він став більш наполегливим та гучним, нарешті вирвалась із думок.

- Цікаво кого це принесло в таку ранню годину - йдучи до дверей подумала Лія.- Лише восьма година , а вже гості, цікаво.

Лія

- Ну нарешті – почула я веселий голос Лесі, як тільки відкрила двері. – Легше мертвого розбудити, ніж достукатися до тебе. – вдавано надула губки дівчина.

- І тобі привіт. Що це тебе принесло в таку ранню годину, ти ж зазвичай спиш допізна? – єдине, що мене зараз цікавило так це те, що саме змусило підняти свою дупцю дівчину о такій ранній годині.

- Ну по-перше не така я вже й соня, а по-друге у мене для тебе дещо є – дівчина одразу змінила свій веселий вигляд на серйозний, а це означало, що сталося дійсно щось важливе.

- І що ж саме? Сподіваюся більше ніхто не помер? 

- Тьфу на тебе, сплюнь – Леся стукнула себе по лобі та нарешті сіла за стіл.

- Тоді, що саме змусило тебе прийти до мене о восьмій годині ранку, ти ж мене навіть на день народження вітаєш не раніше дванадцятої, а отже сталося щось дійсно важливе.

- Ти краще сядь, а тоді я вже все розкажу – я сіла на стілець біля дівчини та уважно подивилася на неї. Леся заправила своє густе, чорне волосся за вухо та почала говорити. 

- Декілька місяців тому до мене прийшла баба Ніна та попросила тобі дещо передати коли її не стане, вона ніби відчувала, що довго не протягне, а залишати тебе в невідомості не хотіла. Тому ось – я подивилася на пожовклий від часу конверт та не розуміла, що відбувається.

- Що це? – схвильовано запитала та взяла його до рук.

- Я точно не знаю що саме там, але як сказала бабуся там вся правда про твоє походження.

- Що? – я не могла повірити в те, що щойно почула. Я скільки років намагалася дізнатися від бабусі хоч щось про себе, але вона запевняла, що нічого про мене не знає, тільки те, що знайшла мене під дверима власного будинку, а тепер ось такі заяви.

-Це жарт? Прошу не жартуй так зі мною – я подивилася на дівчину, але зрозуміла, що вона зовсім не жартує.

- Бабуся попросила віддати тобі його через сорок днів після її смерті, сьогодні час настав. Вибач, я правда більше нічого не знаю, вона попросила тільки про це. Сказала, що в листі все описано і ти обов’язково все дізнаєшся. – вона обняла мене за плечі, а з моїх очей полилися сльози. Скільки часу трималася, а сьогодні не змогла, туга за бабусею знову про себе нагадала, а ці новини повністю збили з колії. Це означає, що бабуся все знала, але нічого мені не сказала, але я не хотіла в це вірити. Моя бабуся ніколи б мені просто так не збрехала, а це означало, що на це були свої причини. Наплакавшись вдосталь, та нарешті заспокоївшись, я витерла решту сліз і промовила: - Дякую, що стримала свою обіцянку, я обов’язково прочитаю цей лист як тільки наважуся.

- Я все розумію, ти не зобов’язана його одразу читати, та й взагалі читати, тільки якщо захочеш дізнатися правду. – Леся ще раз мене обняла.

 Ще трохи ми посиділи та випили чаю, а вже тоді вона вирушила додому, а я так і лишилася сидіти на цьому стільці та тримати в руках пожовклого листа, який здатний змінити моє життя.