Глава 38 (20)

Але продумати план помсти було ніколи.

Щоранку до них на заняття приїздили Лексі з Анною. Й до обіду вони практикували свої здібності у дворі. Завдяки цим заняттям Вольф навчився відокремлювати свій зелений вогонь від помаранчевого. І по команді завжди міг начаклувати потрібне полум'я.

Це не могло не радувати його. Більш того, Лексі обіцяла, що в подальшому вони будуть вчитися не лише добувати справжній вогонь, але й контролювати його рух та інтенсивність.

У Анни за час їх літніх занять теж був помітний прогрес. Вона грала яскравими блискавками на своїх долонях, наче це була проста іграшка, а не небезпечний струм.

Після обіду дівчата покидали маєток, й наставав час занять з дворецьким, який продовжував наполягати на вивченні величезних фоліантів, що зберігали в собі знання багатьох поколінь.

За цими заняттями літні канікули пролетіли непомітно, й почалася школа, де Вольф міг відпочити від постійного контролю та зануритися в свої думки не лише на перервах.

– Повернись на землю, – шепнув йому Марк, коли він в черговий раз задумався про свої плани. – На тебе вчитель дивиться.

Вольф сіпнувся й кивнув другові в знак подяки. А потім почав переписувати з дошки якусь незрозумілу формулу.

– З тобою точно все гаразд? – запитав Марк, коли вчитель відвернувся. – Ти дивно поводишся після канікул.

– Дуже втомився вчитися з дворецьким, – відмахнувся Вольф. – Він після мого Дня народження не дав мені жодного вихідного. Я в школу прийшов відпочивати від його уваги, а не знання отримувати.

– Може, якби уважніше сидів на уроках, не довелося б стільки влітку вчитися? – спитав Марк, продовжуючи вірити в репетиторів, про які йому набрехав Вольф.

– Мені б, краще, відпочити, – зітхнув Вольф. – Хочеться трохи розвіятися.

– Так в чому проблема? – посміхнувся Марк. – В нас сьогодні немає останнього уроку. Ми можемо відправитися в центр та трохи погуляти. Можеш ще повідомити дворецькому, що тебе покарали й тобі доведеться сидіти дві години після школи.

– А це ідея, – посміхнувся Вольф. – Зателефоную йому на перерві зі шкільного телефону.

– Головне, зараз не напоротися на справжнє покарання, – Марк знов вказав на дошку й почав записувати урок.

Вольф поспішив за ним.

На перерві він повідомив Джозефу придуману історію й поскаржився на несправедливість вчителя математики. А потім вийшов на вулицю, радіючи, що в нього буде кілька годин вільного часу, який він хотів провести з користю.

З Марком вони накупили солодощів та вирушили гуляти по місту. А Вольф весь цей час спостерігав за людьми й, навіть, купив газету, щоб дізнатися останні новини.

– Мені здається, чи ти когось шукаєш? – зауважив Марк дивну поведінку друга.

– Ну, просто, дивлюся, раптом Анну побачу, – збрехав він.

– А ти з нею влітку спілкувався? – зацікавлено спитав він. – Мені так сподобалася її сестра. Дуже мила дівчина.

– Можеш не мріяти, – Вольф штовхнув хлопця в бік. – Вона набагато старша за тебе й, хоч, любить рудих, це не означає, що готова з тобою зустрічатися.

– Гей! – надувся Марк. – Може, я просто хотів поговорити з нею.

– Я так і подумав, – Вольф засміявся й побіг до візка з морозивом.

Там стояла симпатична блондинка, приблизно віку Лексі, та замовляла собі напій. В неї були акуратні білі локони, яскраво–нафарбовані губи й великі темні окуляри.

Оцінивши дівчину по достоїнству, Вольф вказав на неї Марку, натякаючи, що нею можна було б замінити Лексі.

– Молодий чоловіче, ви щось хотіли? – блондинка обернулася до нього й приспустила окуляри.

– Ні, Вам здалося, – Вольф почервонів та опустив погляд. – Просто, хочу купити морозиво.

– Напевно, для мене? – посміхнулася дівчина приємною посмішкою. – Я бачила у відображенні того чайника, як Ви активно жестикулювали.

– Ну, можу пригостити, – зніяковів Вольф. – Яке оберете?

– З полуницею, будь ласка, – попросила блондинка.

Вольф кивнув та купив всім по морозиву. Ситуація здавалася йому дивною. Дівчина була значно старше й, немов, грала з ними, маючи значно більший досвід у відносинах.

– Трейсі Лохан, – представилася вона. – Рада знайомству.

– Вольф, – відповів брюнет та повів їх компанію до озера. – А мого мовчазного друга звати Марк Коул.

– Дуже приємно, хлопчики, – Трейсі кокетливо засміялася. – Що ж ви робите в парку під час уроків?

– Нас раніше відпустили, – відповів Марк. – Тому ми прийшли в парк, щоб відпочити на природі.

– Відпочинок на природі – це чудове заняття для таких молодих людей, як ви, – кивнула вона. – Але, як дивитесь на те, щоб розважитися? Недалеко приїхав парк атракціонів. Хочете підемо разом та покатаємося? Я так хочу побувати на колесі огляду.

– Так, звичайно, – Вольф був не в захваті від пропозиції.

Адже, з такою дамою він витратить за один день всі свої кишенькові гроші, які Джозеф видав на місяць.