Глава 32 (14)

Однак подумати ніхто не встиг. Дракон сам розвернувся, ще сильніше придавивши містера Сандерса в сніг. Від чого чоловік голосно застогнав.

– Давай руки, я витягну тебе, – Вольф схопив дідуся та спробував витягти його з–під лап звіра. – Навіщо ми, взагалі, сюди приїхали? Якби сиділи зараз вдома, нічого б не сталося.

Містер Сандерс нічого не говорив. Він боровся з лапою дракона та незабаром зумів відповзти в сторону.

Він проповз пару метрів та впав на сніг. Виглядав він жахливо. Весь одяг був подертим та в крові. Здавалося, на чоловікові не було здорового місця. І він весь перетворився на місиво з крові та брудних ганчірок.

– Хлопчику мій, розумію, зараз тобі важко це усвідомити, але ти народжений для великих цілей, – містер Сандерс закашлявся й витер кров з губ. – Попереду в тебе ще буде багато перешкод, які доведеться долати. Можливо, ця – найлегша. Будь ласка, просто пам'ятай, що б з тобою не сталося, ти повинен продовжувати йти, поки є хоч трохи сил. Я бачу в тобі таку силу, яку ти не бачиш. Будь ласка, не розгуби її.

– Не кажи так, ніби ми прощаємося, – Вольф з жахом дивився на дідуся. – Ми зараз доберемося до лікарні, й тебе вилікують.

– Він не дозволить, – чоловік вказав на дракона, який ходив навколо них. – Та, й, зараз важливіше твоє життя. Тобі треба вирости й дати відсіч цим істотам, які ловлять магів. Тільки, прошу, будь уважніше.

 – Твоє життя дуже важливе, – Вольф не помітив, як на очах стали з'являтися сльози. – Не залишай мене одного. Будь ласка. Ти сказав мені боротися, а сам не намагаєшся протриматися в цьому світі.

– Не бійся, хлопчик, – чоловік доторкнувся до обличчя Вольфа, залишаючи на ньому кривавий відбиток. – В тебе тече кров багатьох поколінь. Тож, якщо ти не відречешся від свого дару та будеш слідувати моїм порадам, ти не будеш один.

– Дідусь, пішли назад, – тихо схлипував Вольф. – Тобі допоможуть. І ми будемо разом жити в нас вдома. Все буде, як раніше.

– Вже ні, – чоловік знову закашлявся. – Але, здається, я зрозумів. Дракон не збирається нападати на нас. Він чекає наказу.

– Мені треба з ним поговорити? – Вольф з сумнівом глянув на звіра, який продовжував стежити за ними. – Сумніваюся, що це гарна ідея. Але я спробую.

Хлопець піднявся й спробував підійти до дракона. Але той тієї ж миті відкинув його хвостом на кілька метрів.

– Сумніваюся, що він хотів поговорити, – закричав Вольф, піднімаючись зі снігу. – Ти бачив. Я спробував. Тепер пішли додому. Тебе треба перебинтувати.

– Це тобі треба руку замотати, – ледь чутно сказав чоловік та на руках підповз до онука. – Візьми шарф та обмотай її. Якщо не помітив, мені одного шарфа все одно не достатньо.

Вольф хотів оскаржити це, але побачив криваву доріжку, яка залишилася там, де проповз дід. І в його голову почали проймати думки, що його, справді, не врятувати.

Від цього усвідомлення сльози потекли з очей ще швидше. І Вольф не намагався зупинити їх. Він підійшов до діда й торкнувся його голови.

– Я не хотів, щоб так було, – він витер сльози з обличчя. – Скажи мені, що треба зробити. Я виконаю що завгодно.

– Я хочу бути впевненим, що ти доберешся до маєтку, – містер Сандерс перекинувся на бік, щоб бачити онука. – Будь ласка, вмов цього дракона підкоритися тобі.

– Але, як це зробити? – Вольф подивився на істота, яке продовжувало за ними стежити.

– Мабуть, він хоче, щоб ти довів, що ти спадкоємець маєтку, – повільно промовив містер Сандерс. – Будь ласка, покажи йому свою магію. І мені заодно. Я стільки років чекав цього. Будь ласка, не лишай мене цієї мрії. Мені вже залишилося зовсім мало. І я хочу побачити твою магію, яку відчув в тобі багато років тому.

Вольф з сумнівом кивнув та простягнув до лиця дідуся долоню, на якій затанцював зелений вогник.

– Це все, що я можу, – не перестаючи схлипувати, сказав хлопець. – Я знаю, ти хотів чогось більшого. Але це все, на що я здатний.

– Він чудовий, – чоловік простягнув палець та торкнувся вогника. – Який незвичайний. Ним неможливо обпектися. Думаю, ти ще вдосконалиш його. Пам'ятаєш, як шафу підпалив? Думаю, ти й не таке скоро зможеш. А зараз покажи цей вогонь драконові.

Вольф з сумнівом кивнув та простягнув руку Дракону.

– Бачиш його? – хлопець піднявся й зробив пару кроків вперед. – Говори, де ключ. Нам треба в цей маєток.

– Спробуй зробити його більше, – містер Сандерс стежив за кожним рухом онука. – У тебе вийде. Може, тростина допоможе в цьому?

Вольф знизав плечима, підняв тростину й, не знаючи як ще можна її використовувати, поводив нею навколо полум'я.

На подив, це спрацювало. Полум'я стало значно більше.

Вольф заворожено подивився на нього. І не відразу помітив, що дракон підійшов ближче й нахилився до нього.

– Здається, він хоче тебе покатати, – містер Сандерс звернув увагу, що дракон присів.

– Ти хотів сказати – нас! – твердо сказав Вольф та почав тягнути дідуся до дракона.

Чоловік сичав від болю й ледве волочив ноги. Але Вольф не збирався залишати його серед гір та насилу затягнув його на спину дракону.