Глава 16

Після походу в праве крило разом з господарем маєтку Олівер почував себе так, немов злітав на Місяць. Це ж треба. Містер Коді сам його відвів туди. Звичайно, нового він майже не показав. Але зате хлопчик тепер знав, як впоратися з зеленим димом, який охороняв в тому коридорі якісь артефакти, яким не знайшлося місця в величезному підвалі маєтку.

Оліверу було дуже цікаво, чим можна було заповнити такий величезний підвал. І чи зможе він туди пробратися непоміченим?

Ці питання він вирішив відкласти на завтра. Адже зараз головним завданням було поспілкуватися з Кетрін, яка пообіцяла прийти на вечерю.

Блондин був у нестямі від передчуття цієї події. Він ретельно відмився в душі, надів чисту сорочку й розчесав волосся з гелем. Останнє, напевно, було зайвим, тому що Кевін над ним довго сміявся, коли побачив друга ошатного, як на перше побачення.

- Ти приготував кільце й пісню? - Не вгамовувався він, коли Олівер сів біля каміна в очікуванні своєї феї.

Хлопчик нічого не відповів. Він, лише, думав, що це здорово мати відразу двох фей. Одну білу й одну чорну, з якою повинен був зустрітися наступного навчального року.

Пролунав хлопок і з'явилася симпатична дівчина.

- Кетрін! - закричав хлопчик та кинувся в обійми своєї феї.

Та була не так рада бачити хлопчика, але обійняла його у відповідь та погладила по голові.

- Я так сумував, - зізнався хлопчик. - Я боявся, що ми більше ніколи не побачимося. Але, ось ти тут. Це так чудово.

- Я теж сумувала, - відповіла дівчина занадто холодно. - Містер Коді сказав, що ти хотів зі мною поговорити. Можеш відразу запитати все, що тебе цікавить.

- Мене цікавиш ти, - вперто сказав хлопчик. - Джозеф біля плити з обіду крутився. Я попросив приготувати його пару страв французької кухні, щоб тебе порадувати.

- Шкода, що Ви, молодий чоловіче, самі їх не приготували, - з'явився дворецький. - Тим не менше, запрошую всіх до столу, вечеря готова.

Олівер вхопив Кетрін за руку й потягнув до їдальні, з якої доносилися неймовірні аромати.

Кетрін увійшла слідом та присіла подалі від містера Коді, який вже сидів за столом. Найбільше Олівера здивувало, що вони не привіталися один з одним. Більш того, Трісс та Кевін теж не тягнулися з нею спілкуватися.

- Кетрін, дозволь за тобою подоглядати, - запропонував хлопчик та почав накладати їй на тарілку різну смакоту. - Раджу спробувати ось ці закуски. Вони настільки ніжні, що таять на язику, як хмаринки.

- Ох, готуйтеся, містер Коді, - зітхнув Джозеф. - З таким підходом він закрутить голову багатьом дівчатам.

- Щось мені вже страшно, - кивнув чоловік та уткнувся в газету.

- Кетрін, а можна буде з тобою поговорити після вечері наодинці? - запитав хлопчик.

- Я поспішаю, але трохи часу зможу тобі приділити, - дівчина жадібно поглинала закуски. - А що ти хотів запитати.

- Багато чого, - зітхнув хлопчик, відчуваючи, що їх розмова не відбудеться в тому форматі, в якому йому б хотілося.

Він сидів поруч й майже нічого не їв. Він не міг відірвати від неї погляду. Через що містер Коді невдоволено бурчав, поглядаючи на новоспеченого сина.

Після вечері Олівер повів Кетрін до своєї кімнати, де збирався показати багато чого.

Інтересу дівчина не виявила до його нових іграшок та рюкзаку, які йому подарували по поверненню. Тому він вирішив змінити тему й поставити їй запитання.

- Кетрін, пам'ятаєш, ти подарувала мені таку красиву подушку, - почав здалеку хлопчик.

- За яку ти зателефонував мені й почав питати? - холодно дорікнула йому Кетрін.

- Так, - хлопчик зніяковів. - Так ось, я бачив таку ж в кімнаті Феруса. Ти не можеш сказати, хто такий цей Ферус?

- Це тебе містер Коді умовив це запитати? - насупилася дівчина. - Можеш сказати йому, що я не хочу знову згадувати всю ту історію. Це було в минулому.

- Що було? - Олівер підійшов до Кетрін ближче.

- Не важливо, - вона відмахнулася й відійшла від хлопчика. - Якщо тобі щось ще треба, питай скоріше.

- Я хотів дізнатися, ким ти працюєш, - невпевнено сказав хлопчик.

- Це не твоя справа, - фиркнула дівчина. - Всі ці дані я внесла, коли мене позбавили на тебе прав.

- Ніби вони були, - насупився хлопчик. - Мене виховував містер Коді, а не ти.

- Ось, тим паче, у нього й питай, - блондинка піднялася та вийшла з кімнати.

Олівер дивився на двері, які вона занадто голосно закрила, й мало не плакав. Йому було дуже прикро, що фея так себе поводить.

Він піднявся з ліжка та поквапився до їдальні.

Тут нікого не було, окрім Джозефа, якому хлопчик зголосився допомогти, щоб трохи відволіктися від своїх думок.

Джо нічого не запитав про розмову з Кетрін, але, поки хлопчик збирав брудний посуд зі столу, приготував йому какао з зефірками та кілька тістечок.

В Олівера не було апетиту, але він розумів, що буде некультурно відмовитися від частування, тож зробив пару ковтків.

- Все буде добре, хлопчику, - поплескав його по плечу дворецький. - Скоро Вам містер Коді дещо розповість, що дуже змінить Ваше життя.

- Про що ти? - Олівер здивовано подивився на чоловіка.

- Про дуже важливі справи, - посміхнувся той. - Вчіться добре. Й на канікулах Вас чекатиме сюрприз, якого ви довго чекали.

Олівер не зрозумів, про що говорить чоловік. Він піднявся зі свого місця, взяв ганчірку та відправився витирати пил в скляній шафі. Тут було дуже багато дивних речей, які були дорогі господареві маєтку. Тому Джозеф постійно знаходився поруч й допомагав хлопчикові в прибиранні, порахувавши, що зайве вміння дитині не зашкодить.

Після цього Олівер почав відтирати статую птиці, якою часто милувався під час прийняття їжі.

Він ретельно витирав кожне пір'ячко на голові, поки не придивився до очей. А, точніше, очних ям. Вони були схожі на ті два красивих камені, які Трісс попросила залишити у себе.

- А це вже цікаво, - хлопчик розглянув очниці птиці й вже зрозумів, чим вони будуть займатися цим ввечером.