Глава 14

Прийшов час відбою. Але Олівер лягати спати не збирався. Його дуже хвилювало, що ж лежить в тій шкатулці та хотілося скоріше побачити її. Але він не ризикував піти в кімнату Трісс, куди Кевін відніс скриньку, до того, як не переконається, що господар маєтку заснув.

Тому він взяв з полиці одну з книжок та почав читати, влаштувавшись зручніше у кріслі.

Пролунав стукіт та в кімнату увійшов містер Коді.

- Читання перед сном - це відмінне заняття, - похвалив він хлопчика й сів поруч на край ліжка. - Було б непогано, щоб це увійшло у тебе в звичку.

- Від цього Ви будете до мене краще ставитися? - Олівер підняв втомлений погляд на чоловіка. - Вірніше, я хотів дізнатися, чи буде це якось заохочуватися?

- А у тебе заповзятлива жилка, - посміхнувся чоловік. - Ну, якщо так хочеш, я буду давати тобі десять фунтів за кожну прочитану книгу.

- Не густо, - задумався хлопчик, прораховуючи, скільки він зможе прочитати книг за місяць. - Але, все ж, краще, ніж нічого. Тож, я згоден.

- От і добре, - кивнув чоловік. - Але я прийшов поговорити з тобою про дещо інше.

- Ви знову будете мене лаяти за заборонену частину маєтку? - насупився хлопчик. - Я старанно чистив камін та з'їв всю рибу, яку я терпіти не можу.

- Дивлюся, після повернення з притулку, ти став більш зухвалим, - насупився містер Коді. - Однак я дійсно збирався поговорити з тобою про дещо інше. Так би мовити, про деякі умовності, від яких залежить твоє благополуччя.

Олівер не зрозумів, що саме збирався донести до нього господар маєтку. Але вирішив більше нічого не припускати, а просто відкласти книгу в сторону й вислухати чоловіка.

- Я хотів поговорити з тобою про Кетрін, - містер Коді нахилився до хлопчика ближче.

- З нею щось трапилося? - Олівер здригнувся, коли почув її ім'я.

- Її позбавили права спілкуватися з тобою, - неспішно відповів чоловік. - Але вона все одно вважається моєю напарницею, й іноді буде відвідувати маєток.

- Це ж прекрасно! - вигукнув хлопчик. - Я сумую за нею.

- Розумію, - кивнув містер Коді. - Але є деякі умови через події, що сталися з тобою в Болгарії. Ніхто не повинен знати, що ти з нею спілкуєшся. Інакше проблеми будуть у мене. А я цього зовсім не хочу.

- Добре, містер Коді, - кивнув Олівер та підійшов до чоловіка. - У мене є до Вас одне питання. Можна спитати?

- Звичайно, - сказав чоловік, хоча по виразу його обличчя було видно, що він не готовий відповідати на будь-які питання й дивився на Олівера насторожено.

- Чому Ви вирішили мене усиновити? - він подивився чоловікові прямо в очі, спостерігаючи за його реакцією.

- У мене не було іншого вибору, - чоловік різко піднявся та поквапився на вихід.

Це питання явно застало його зненацька, й Оліверу не сподобалося, що чоловік вирішив піти від відповіді. Тепер до всіх питань з приводу маєтку, додалася ще й цікавість, з приводу якого його усиновлення.

- Гарних снів! - сказав містер Коді й покинув кімнату хлопчика.

- Будуть сни хороші, коли тобі нічого не розповідають, - пирхнув хлопчик та продовжив читати книгу.

Ближче до півночі Олівер відклав убік книгу й, не надягаючи тапочок, вийшов зі своєї кімнати. Він притулився до дверей господаря маєтку й почув ледь помітне посопування.

Зрадівши, що той спить, він тихо постукав у сусідні двері до кімнати Трісс та увійшов всередину. Тут на нього чекав не найприємніший сюрприз. Його друзі, обійнявшись так міцно, що не було ясно, де закінчується одне тіло й починається інше, цілувалися на ліжку.

- Ой, вибачте, - він відчув, як від збентеження кров прилила до щік та він поквапився вийти.

Так, він знав, що між Кевіном та Трісс є якісь почуття. Але побачити їх в такому вигляді він не очікував. Він намагався заспокоїти себе, що в простому поцілунку немає нічого поганого. Але, чомусь, власні думки не здавалися йому переконливими. І він зараз відчув себе абсолютно зайвим в цьому великому маєтку.

- Ти чого застряг в коридорі? - Кевін відкрив двері й потягнув Олівера до кімнати. - Хочеш, щоб містер Коді прокинувся й погнав нас всіх в ліжко?

- Не хочу, - похитав головою хлопчик та поквапився за другом.

Коли він увійшов, ліжко, на якому він щойно бачив друзів, вже було застелене. А Трісс, як ні в чому не бувало, розчісувала своє біле волосся.

 - Ти чого так різко втік? - Кевін сів у крісло та взяв зі столу скриньку. - Ми довго чекали на тебе, щоб подивитися, що в ній. Тому й вирішили трохи відволіктися, щоб не спокуситися відкрити її без тебе.

- Радий, що ви дочекалися мене, - посміхнувся Олівер. - Давайте вже відкриємо її.

Кевін кивнув та відкрив її ключиком, який був причеплений до неї коротким ланцюжком.

Олівер з Трісс підійшли до нього ближче і з цікавістю заглянули всередину.

Там виявилося багато різних дрібних речей та два фотоальбоми, які дістав Олівер й почав гортати.

- Тут фотографії містера Коді, тієї дівчини, яку ми бачили вагітною, та маленького хлопчика, - повідомив блондин, гортаючи один з фотоальбомів. - І в мене складається враження, що це і є його сім'я.

- Дуже схоже, - Кевін вихопив фотоальбом та розглянув фотографію, де двоє дорослих вели за руки хлопчика в пухнастому комбінезоні.

- Якщо це так, де вони зараз? - Трісс теж опинилася поруч. - Чому ніхто не розповідав нам про них?

- Мені здається, що цього хлопчика звуть Ферус, - припустив Кевін. - А ще у мене складається враження, що трапилося щось жахливе в тій кімнаті. Через що містер Коді залишився один.

- Якщо це так, мені його шкода, - зітхнула Трісс.

- Може, розпитаємо Джозефа? - запропонував Олівер. - Він повинен знати про все, адже працює дворецьким в цьому маєтку не одне десятиліття.

- А ще розповімо, що були в тій кімнаті? - хмикнув Кевін. - Хочеш ще що-небудь почистити в будинку? Або провести ще одну розмову в кабінеті?

- Цього найменше хочу, - скривився хлопчик.