Глава 13

- Негайно зупинись! - містер Коді вийшов в коридор та гукнув хлопчика. - Якщо не хочеш зайвих проблем, ти негайно зупинишся та підійдеш до мене.

Голос його звучав зловісно й нічого доброго не віщував.

Олівер добіг до повороту коридору й зупинився, розуміючи, що рано чи пізно йому доведеться все одно опинитися поруч з чоловіком та вислухати все, що той думає з приводу їх поведінки. Але так хотілося відтягнути цю розмову якомога далі. Тому хлопчик зробив ще пару кроків вперед, але потім повільно розвернувся.

Чоловік продовжував так само стояти навпроти кімнати Феруса й чекати на Олівера, який все ще не наважувався підійти до господаря маєтку.

- Я чекаю, - нагадав містер Коді й схрестив руки на грудях.

Зітхнувши, й не чекаючи нічого гарного, Олівер повільним кроком попрямував до чоловіка, намагаючись не видавати того страху, який умовляв розвернутися й бігти, куди очі дивляться.

- Мені довго чекати? - містер Коді говорив неголосно, але його голос був настільки пронизаний холодом, що, краще б, він кричав.

Втиснувши голову в плечі, Олівер підійшов до чоловіка, опустивши погляд у підлогу.

- І чого, раптом, так засоромився? - звернувся до Олівера містер Коді. - Коли ти сюди пробрався черговий раз, сумніваюся, що відчував почуття сорому. Адже, Джозеф щойно нагадав тобі, що відвідувати праве крило маєтку не варто.

- Я не думав, що Ви так швидко повернетеся.

- Тобто, не порушувати правила, в твої плани взагалі не входить.

- Вибачте, я не те мав на увазі. Я хотів сказати, що зробив це не подумавши, вважаючи, що зможу пробратися сюди непоміченим.

- Знову не те сказав, - пирхнув чоловік.

- А що я повинен сказати? - Олівер з викликом подивився в очі чоловікові. - Що ненавмисно увійшов до іншої частини будівлі? Або те, що вчинив необдумано. Хоч це не так. Нікуди б я не ліз, якби мені розповіли правду. Що це за будинок такий? Чому Ви вирішили всиновити мене. І хто такий цей Ферус.

В кінці своєї промови Олівер уже не говорив, а кричав щосили. Він розумів, що таке не варто говорити містерові Коді. Але стриматися вже не міг.

- Це все, що тебе цікавить? - холодно запитав чоловік.

- Звичайно, ні, - хлопчик стиснув долоні в кулаки й відступив кілька кроків назад. - Ким ви працюєте? Що це за зелений привид, який тут літає? Чому Ви нічого не розповідаєте? Ви набрали дітей, для того, щоб досліди над нами ставити?

- Досліди? - чоловік щиро здивувався. - Напевно. З тебе й почну.

Він схопив хлопчика за вухо й повів на вихід з правого крила.

Упиратися було марно. І зараз блондин сподівався лише на те, що Кевін вже впорався зі своїм завданням. І можна буде після всіх жахів, які задумав містер Коді, насолодитися вивченням їх знахідки.

А господар маєтку поволік хлопчика на перший поверх та встав біля каміну.

- Що ви збираєтесь робити? - не зрозумів хлопчик, коли вони зупинилися.

- Я - нічого, - чоловік відпустив почервоніле вухо й кивнув на велику щітку. - А ти зараз будеш чистити камін. Та спільника свого поклич.

- Якого спільника? - Олівер потирав палаюче вухо й щиро не розумів, про кого казав чоловік.

- Кевіна, - твердо сказав містер Коді. - Я знаю, що ви вдвох там були. Я не збираюся шукати його. Достатньо того, що довелося вмовляти тебе не тікати.

- А Ви ж стільки на це енергії витратили, - пробурчав Олівер, за що отримав сильного запотиличника. - Припиніть мене мучити! Ви в документах числитеся моїм батьком. А ставитеся до мене, як найстрашніша нічна нянька, яку покинув чоловік та відібрав усе майно.

- Цікаве порівняння, - хмикнув чоловік. - Краще приступай до роботи. І не забудь залучити до завдання Кевіна. Звати його можеш, як хочеш. Але повертатися до правого крила я тобі забороняю. І не раджу дізнатися, що буде, якщо ти ще туди хоч ногою ступиш.

Чоловік розвернувся й пішов, залишивши невдоволеного хлопчика одного із великим  каміном.

Олівер з досадою кинув щітку на підлогу та усівся поруч. Йому було дуже сумно через таке ставлення.

Так, він радий був, що його забрали з притулку й він повернувся туди, де вже звик жити.

Але він сподівався, що після усиновлення, ставлення до нього зміниться. І містер Коді хоч щось йому розповість. Замість цього чоловік здавався йому ще більш суворим та несправедливим.

За своїми роздумами блондин не помітив, як до нього підійшов Кевін.

- Що сталося? - він сів поруч та подивився на друга.

- Він був у кімнаті Феруса, - тихо відповів Олівер. - І зовсім не зрадів через те, що ми там зустрілися. І тепер нам з тобою треба почистити цей камін.

- Цікаво, що він там робив? - задумався хлопець. - Треба буде простежити. А зараз, коли дали завдання, треба його виконати. Підготуй все до чищення, а я принесу відро з водою.

Олівер кивнув та почав прибирати все зайве.

До часу вечері хлопчики вичищали камін, у якого любили проводити час всі жителі маєтку.

Коли робота була завершена, у Олівера дуже боліла спина й свербіли руки від миючих засобів, якими вони користувалися.

Йому хотілося кинути все й лягти поспати. Але, замість цього, він прийняв душ та відправився на вечерю, як велів йому містер Коді.

За столом було незвично тихо, коли хлопчик увійшов до їдальні. Господар маєтку невдоволено позирав на юних жителів, а Кевін з Трисс тихо їли, не піднімаючи поглядів від своїх тарілок.

Аби не звертати на себе увагу, Олівер тихо сів на вільне місце й присунув до себе тарілку. Замість звичних делікатесів, в ній виявилися варені овочі та шматочок риби, яку хлопчик терпіти не міг.

Але оскаржувати блюдо він не мав права, тому, скривившись, він почав колупатися в тарілці, вишукуючи щось посмачніше.