Глава 12

Виглядала вона досить дивно. Здавалося, тут була сильна пожежа. Залишки меблів, стіни й стеля кімнати були обвуглені. Все навколо було в сірих та чорних тонах. А найбільше дивувала ліжко, в середині якого була діра. Можна було тільки дивуватися, як воно не розвалилося на частини.

- Що тут сталося? - Олівер увійшов всередину й заглянув в цю діру, немов міг, знайти там відповідь.

- Не знаю, але виглядає зловісно, ​​- Кевін увійшов слідом та причинив за собою двері. - Хоча, мені здається, це була гарна спальня раніше. Цікаво, хто тут жив?

Він обійшов всю кімнату й підійшов до комода, в якому став відкривати всі ящики.

Всередині був старий одяг, зіпсований часом та міллю. Запах від нього виходив не найприємніший. Тому хлопчик, довго не лазив там.

Й вирішив вивчити все навколо нього.

Він опустився на коліна й заглянув в досить велику щілину між підлогою та комодом. Там щось блимнуло в світі ліхтарика телефону, але цю річ дістати не виходило.

- Що ти там знайшов? - підійшов Олівер й присів поруч.

- Не знаю, - Кевін продовжував намагатися дістати річ кінчиками пальців. - Що б це не було, воно не чорне, на відміну від усього іншого.

- Цікаво, - Олівер ліг на підлогу, щоб краще розглянути, що там лежить. - Може, спробувати його дістати ось цим?

І він підштовхнув другові довгу тріску, яка валялася поруч.

- Відмінна ідея, - кивнув Кевін та, за допомогою шматка деревинки, дістав предмет, який його так зацікавив.

Це виявилася фотографія в срібній рамці.

Кевін підняв її з підлоги, рукавом витер пил та розглянув. Тут було двоє людей. Одним з них був містер Коді. Тільки виглядав він молодше й життєрадісніше. А поруч з ним була миловидна блондинка, яку він обіймав за талію.

- У нього була дівчина? - Кевін здивовано розглядав фотографію.

- Не може бути, - Олівер вихопив світлину й підійшов до вікна, щоб подивитися на неї. - Може, мені здається, але вона вагітна.

Він вказав на досить великий живіт, який дівчина намагалася сховати в складках пишного сарафану.

- Дійсно, - кивнув Кевін. - Це дуже схоже на сімейну фотографію. Невже, в містера Коді була сім'я?

- Але, де ж вона тепер? - Олівер поставив фотографію на комод.

Кевін хотів щось відповісти. Але його перебив голос господаря маєтку, який доносився з коридору та явно шукав хлопчиків.

- У нього випадково немає сигналізації на дверях? - скривився Олівер та здивовано подивився на друга. - Або він нас так перевіряє?

- Не знаю, але нам краще сховатися, - він схопив Олівера за руку й потягнув до інших дверей, які вели звідси.

За ними була велика ванна кімната, яка постраждала менше спальні, але й тут був на стінах темний наліт.

Не знаючи, куди сховатися, хлопчики полізли в шафу для рушників. Місця тут було мало й довелося витягти кілька полиць, щоб втиснутися.

Крик містера Коді повторився, але його було ледь чутно й визначити, де зараз чоловік з шафи було неможливо.

Єдине, що знали хлопчики, в цю кімнату він не заходив.

- Ти мені ногу віддавив, - поскаржився Кевін після довгого стояння в їх укритті.

- А ти мені ліктем в сонячне сплетіння тиснеш, - прошепотів Олівер. - Але не про це зараз треба думати. Краще дізнатися, як далеко пішов містер Коді.

- Я його вже не чую, давай вибиратися.

Кевін штовхнув двері й цього моменту хлопчикам на голови впав важкий предмет зі страшним гуркотом.

Від такої несподіванки й болю Олівер голосно вилаявся, за що отримав стусан від друга.

- Не кричи, мені теж боляче, - Кевін виліз їх шафи та підняв предмет, який впав на них.

Це була велика дерев'яна шкатулка.

Кевін відкрив її. Вона була заповнена різними речами, які хлопчикам захотілося розглянути, але крик господаря маєтку пролунав дуже близько, змусивши обох хлопчиків здригнутися.

- Як же хочеться її вивчити, - зітхнув Кевін.

- Давай віднесемо її до Трисс, - запропонував Олівер. - Вона не ходила з нами. І, якщо містер Коді щось запідозрить, її кімнату він перевіряти не стане.

- Відмінна ідея, - кивнув Кевін. - Лише, треба постаратися вийти так, щоб не попастися на його очі зараз. Інакше ідея твоя провалиться з тріском.

Олівер кивнув та вийшов з ванної кімнати.

Кевін пішов за ним, притискаючи до себе скриньку.

- Ключі на ліжку, прошепотів він. - Підніми акуратно, щоб дзвіночок не задзвенів.

Олівер кивнув та підійшов до ліжка, де відразу побачив ключі. Він акуратно їх підняв та підійшов до дверей.

За ними нікого не було чути.

- Я віднесу їх назад, - Олівер відкрив двері й виглянув у коридор. - А ти неси її до Трісс. Зустрінемося в холі.

Кевін підморгнув блондинові та поквапився залишити коридор, поки не з'явився господар маєтку.

А Олівер обережно прикрив за ними двері й тихо провернув ключ у замку, що було досить проблематично через дзвіночкок.

Коли він замкнув двері, Кевіна в коридорі вже не було. Залишалося сподіватися, що він без проблем добереться до кімнати Трісс та сховає там їх знахідку.

Він підійшов до кімнати Феруса та смикнув двері на себе.

Яке ж було його здивування, коли всередині він побачив містера Коді.

- Ой! - скрикнув він, зустрівшись поглядом з господарем маєтку. - Це не те, про що Ви подумали.

Після цього хлопчик розвернувся й ляснув за собою дверима.

Бігти в хол, не знаючи, чи справився Кевін зі своєю частиною завдання він не бажав. Та й ключі треба було заховати, за які, був упевнений хлопчик, містер Коді не похвалить.

Тому він побіг углиб коридору.