Глава 11

Прокинувшись наступного ранку, Олівер не відразу піднявся з ліжка. Він довго лежав із заплющеними очима та згадував вчорашній день, який був перенасичений подіями. Хлопчик неодноразово прокручував в голові той момент, коли він увійшов до кімнати для знайомств та побачив рідних за духом йому людей.

Він розумів, що цього могло й не статися, якби він погодився на всиновлення літніми Ечкінсами. І зараз він би не лежав тут у своїй кімнаті, до якої встиг прив'язатися, як і до цієї незвичної сім'ї.

Помахавши головою, немов, викидаючи з голови ці моторошні припущення, Олівер піднявся, накинув халат поверх піжами й вийшов у коридор.

Тут було тихо. Мабуть, всі ще спали.

Олівер підійшов до кімнати Кевіна й притулився вухом до дверей, щоб дізнатися, чи прокинувся хлопець.

Але за дверима було тихо.

Потім він перевірив кімнату Трісс. Й, переконавшись, що всі ще сплять, спустився  до їдальні, де зустрів дворецького.

Джозеф сидів за обіднім столом з листком паперу, на якому щось записував.

- Вже прокинулися, містер Кроу? - тихо запитав чоловік, піднявши погляд на хлопчика. - Чи бажаєте поснідати, або дочекаєтеся інших?

- Я просто візьму йогурт, - трохи подумавши, відповів хлопчик та поліз у холодильник.

Тут було не так багато продуктів, як він звик. Зате, йогурт знайшовся на одній з полиць. Олівер швидко вхопив його й почав відкривати.

- Ви забули всі норми етикету? – Тієї ж миті пролунав голос Джозефа. - Сядьте за стіл, будьте ласкаві, та візьміть ложку. Інакше доведеться Вам нагадати правила поведінки в цьому будинку.

- Мені вже вчора містер Коді нагадав, - пробурчав Олівер. - Мені вистачило. Більше не треба.

- То не вам вирішувати, вистачило, чи ні, - вдумливо сказав чоловік. - Виховання - шлях довгий та тернистий. Тож, поки Вам не виповниться вісімнадцять років, приймати рішення, коли досить Вам прищеплювати норми моралі, вирішувати не Вам.

- Ти ж не влаштуєш мені прочухана, за те, що я просто пив йогурт зі стаканчика? - Олівер запитально дивився на Джозефа. - Я розумію, що мене не було тут кілька місяців, але правила не могли до такого змінитися.

- Змінилися не правила, а статус, - Джозеф підійшов до хлопчика й спробував руками розчесати його заплутане волосся. - Тепер Ви - прямий спадкоємець містера Коді. І тепер Вам доведеться дотримуватися більше правил та виконувати більше обов'язків. Не знаю, що змусило господаря прийняти таке рішення. Але тепер, на відміну від Трісс та Кевіна, Ви вважаєтесь сином містера Коді. Це велика честь. І Ви повинні розуміти це.

- Мені тепер незручно при друзях, - почервонівши, зізнався блондин. - Раптом вони образяться через це й припинять зі мною дружити?

- Даремно хвилюєтеся, - впевнено сказав дворецький та почав робити тости. - Міс Кірсон та містер Мозер давно знали, що Вас усиновлять. Вони допомагали збирати документи. Й кожного дня цікавилися, коли відправляться за Вами.

- Але, чому мене просто ніхто не відвідав? - здивувався хлопчик. - Мене ж могли всиновити до того, як за мною приїхали.

- Всі цього дуже боялися, - Джозеф кивнув на підтвердження своїх же слів. - Але, з-за всіх тих подій, виною яких Ви були самі, містерові Коді було заборонено Вас відвідувати. Він довгий час вважався неблагонадійною особою. І був ризик, що Кевіна й Трисс заберуть до притулку. Адже ти перебував тут кілька років незаконно.

- Нічого собі! - жахнувся Олівер. - Я й не знав, що все настільки серйозно.

- Сподіваюся, надалі Ви будете обережніше, - Джозеф обернувся до хлопчика й строго на нього подивився. - Більш того, нам з містером Коді сьогодні треба буде відлучитися. І, сподіваюся, ваша компанія не сприйме це закликом до дії та не відправиться, куди не слід.

Олівер нічого не встиг відповісти, бо до їдальні зайшов містер Коді.

- Ранковий прочухан? - він втомлено посміхнувся та сів на своє місце.

Олівер нічого не відповів, лише, кивнув на знак вітання й опустив погляд в свій стакан. Чомусь поява чоловіка збентежила його. І це зовсім не було пов'язано зі вчорашньою розмовою, через яку до цих пір сидіти було незручно. Він не знав, як поводитися з ним та чи варто чекати якихось істотних змін в його житті.

Містер Коді не поспішав розмовляти з хлопчиком на цю тему, а Олівер не смів сам задавати такі питання. Тому сидів тихо, чекаючи друзів, які не поспішали спускатися.

- Я просто повідомив містеру Кроу, що сьогодні діти залишаться самі, - пояснив їхню розмову Джозеф. - І що їм не варто лазити до правого крила маєтку.

- Гарне нагадування, - погодився містер Коді й почав читати газету, яку перед ним поклав дворецький.

Незабаром до їдальні спустилися Кевін з Трісс, і Джозеф подав сніданок.

Після завершення трапези господар маєтку з дворецьким вирушили по своїх справах, залишивши молодших мешканців одних.

- Незвично залишатися тут без дорослих, - повідомив Олівер та сів навпроти каміна в холі.

- З тих пір, як ми спробували втекти, подібне було кілька разів, - Кевін присів поруч та дістав свій телефон, на якому включив якусь гру. - Ми думали, що це якось пов'язано з твоїми пошуками. Але ти вже тут, а вони все ще продовжують залишати маєток.

- А що-небудь ще відбувалося, поки мене не було? - Олівер зацікавлено подивився на екран телефону.

- Кетрін приходила, - повідомила Трісс. - Дуже дивно поводилася. І сміялася, і плакала, і звинувачувала містера Коді в тому, що він погано дивився за тобою.

- Вони сильно посварилися, - додав Кевін. - В кінці їх гучного бесіди містер Коді повідомив, що, якщо б вона була уважніше, не відбулося б тих всіх подій.

- Це про що він? - здивовано запитав Олівер.

- Не знаю, - знизав плечима Кевін. - Але, як я зрозумів, це з тобою не пов'язано. Можливо, це їх особисті справи.

- Дивно якось все, - Олівер почухав потилицю. - Навіть те, що я зміг спокійно опуститися до підвалу, було чимось незвичайним. Я ніколи до цього не був там.