Глава 6

Там виявився ще один коридор, застелений застарілим килимом. Тут також було безліч дверей. Також, тут на стінах висіли гобелени та стояли шафи. Деякі з них були обмотані ланцюгами.

- Звідки ти знав? - здивувався Кевін таким впевненим діям знайомого.

- Все ж, я живу тут на рік довше, - гордо відповів Олівер. - Ось і знаю більше цікавих місць. Навіть знаю, що там відкрито.

Він вказав на двері навпроти шафи з ланцюгами. Кевін підійшов до неї та смикнув, але ті не піддалися.

- Не зазнавайся, не вгадав ти, - посміхнувся русявий.

- Не може бути! - Олівер насупився, штовхнув знайомого й смикнув за ручку.

Двері не піддалася. Тоді Олівер почав штовхати її. Від чого вона трохи прочинилися. І, посвітивши ліхтарем, діти побачили купу речей, які не давали дверям відчинитися.

Від побаченого, Кевін зачинив двері й глянув на Олівера переляканим поглядом.

- Там хтось є, - він продовжував тягти двері на себе.

- Чому це ти так думаєш? - Олівер трохи розгубився. - Там зовсім тихо.

- Подумай, малий, - пирхнув Кевін. - Речі навалено на двері з того боку. Отже, там є хтось, хто влаштував цю барикаду. А ще, ось!

І він підняв з підлоги шматок обгорткового паперу.

Олівер подивився на нього широко розкритими очима.

- І що будемо робити? - запитав він.

- Ми прийшли за подарунками? - Кевін постарався приховати свій страх. - Тож нам треба пробратися туди й усе з'ясувати. Або ти боїшся?

Він знову штовхнув двері, щоб протиснутися в кімнату. На жаль, щось впиралося в них та не пускало всередину.

- Малий, здається, ти пролізеш, - посміхнувся Кевін. - Лізь, та зроби мені прохід.

- Що, від'ївся на наших харчах? - не міг не сказати ущипливо Олівер та поліз в щілину.

Кевін не збирався втрачати такий шанс , тож підштовхнув товариша ззаду, вдаючи, що, лише, допомагає.

Молодшому хлопчикові така допомога була не до вподоби, але зараз ніколи було сперечатися. Він розглянув кімнату, в яку насилу протиснувся, та побачив подарунки, які розлетілися в різні боки від їхніх спроб пробратися всередину. Ще тут стояв диван, на якому валялися різні ганчірки та недоїдки з вечері. А на підлозі стояло кілька включених каганців.

У дальньому кутку стояла шафа з відкритими дверцятами. А двері залишилася підпирати стара залізна решітка від каміна. За яку хлопчик потягнув, щоб звільнити шлях Кевіну, який швидко опинився в кімнаті.

- Може, злодій у шафі? - припустив Олівер та обережно заглянув всередину, але там нікого не виявилося.

- Здається, я знаю, хто де, - Кевін взяв з дивана проїдений міллю плед та підійшов до подарунків.

Після цього він замахнувся ним та кинув його між двома величезними коробками, які  швидше за все призначалися для хлопчиків.

Хтось тоненько заверещав. Хлопчики перезирнулися й теж скрикнули від переляку.

Наступної миті хтось піднявся, продовжуючи ховатися під пледом, та замахувався новою тростиною, яка, швидше за все, призначалася містеру Коді.

Хлопчики з переляком побігли до дверей, але вчасно зрозуміли, що той, хто ховався під пледом був трохи вищим за Олівера, і це надало їм сміливості.

- І що за гном тут ховається? - Кевін різко смикнув на себе кут покривала, й воно злетіло з голови незнайомця. Точніше, незнайомки.

Посеред кімнати з тростиною в руках, тепер стояла дівчинка, приблизно одного з Кевіном віку. Її білосніжне волосся було скуйовджене, а в блакитних очах було видно неприхований жах. Вона була одягнена в біле плаття, яке було в сажі й порване в районі колін. Зверху на платті була вовняна хустка.

- Хто ви такі? - вона не збиралася опускати свою сумнівну зброю.

- Це ти хто така? - питанням на питання відповів Олівер. - І чому крадеш наші речі?

Кевін не поспішав грубити. Він вдивлявся у витончені риси обличчя незнайомки та криво посміхався.

- Я - Кевін, він - просто малий, а ти? - хлопчик не ворушився, продовжуючи розглядати блондинку.

- Трісс, - невпевнено відповіла вона, дивлячись в очі Кевіну. - Трісс Кірсон. Я не хотіла нічого брати, а просто ...

Вона запнулася, не знаючи, що сказати. Після цього ще раз замахнулася тростиною та кинула її на підлогу, а потім сховалася за крісло.

Хлопчики з подивом спостерігали за нею, не знаючи, як діяти далі. Кевін невпевнено обійшов диван та сів поруч з переляканою новою знайомою.

- Не бійся, ми не завдамо тобі шкоди, - тихо сказав він.

- Ви, може, й ні, але воно десь поруч бродить, тож буде краще, якщо ви замкнете двері.

- Ти про що? - Олівер здивовано виглянув у коридор та, про всяк випадок. прикрив двері.

Він теж обійшов диван та сів на підлогу, розглядаючи дівчину.

- Я не знаю, що це, - Трісс невпевнено почала розповідь. - Вперше я його побачила, коли виявилася тут. Я втекла з інтернату й ховалася за вашим будинком від поліції. Вони майже знайшли мене. І мені довелося забратися по водостічній трубі, і влізти у відкрите вікно, яке привело мене в коридор. Тоді я побачила цього привида, або що воно таке, я не знаю. Про будинок ваш ходить багато чуток. Так ось, до мене підлетіла зелена хмара й торкнулася мене. Від цього мені стало боляче, і я побігла від нього. А привид продовжив мене переслідувати. Ця кімната виявилися відкритою, і я сховалася в ній. Тут зберігалися ці подарунки. І поки вони були на місці, привид не чіпав мене. Але, коли подарунки забрали, він знову почав ганятися за мною. Мені довелося повернути подарунки назад. Вибачте, я не хотіла псувати вам Різдво. Я, просто, боюся його.

- А чому ти не пішла додому, коли забрали подарунки? - здивувався Кевін. - Вони були в холі і там до виходу зовсім небагато пройти. Ти могла втекти.

- Мені нікуди бігти, - зізналася дівчинка і на очах її виступили сльози. - Я не хочу повертатися до інтернату. Там з мене знущаються старші діти. Думала дочекатися тут автобуса, щоб поїхати до тітки, адже він у свята не ходить. А будинок у вас такий величезний. Я сподівалася, що мене не знайдуть тут.