Глава 5

Пройшов ще один рік, за який Олівер добре підріс та, незважаючи на різницю в три роки, майже наздогнав Кевіна по зросту.

За рік вони так і не подружилися. Хіба що, перестали битися після літа, коли містер Коді пообіцяв хлопчикам на Різдво подарувати квадроцикли, якщо вони припинять сварки.

Тепер при чоловікові, який припадав Кевіну опікуном, хлопчики зображали ідеальні відносини. Тільки, Олівер не переставав ставити питання, чому він не живе з Кетрін, але дорослі не відповідали.

Більш того, після чергового подібного питання, заданого ще в перший день літніх канікул, Кетрін перестала відвідувати його. Що дуже засмутило хлопчика.

На день народження вона прислала йому скейт та записку, що занадто зайнята й до весни вони точно не побачаться. Така новина нікому б не сподобалася, тому, на Різдво, коли мала виповнитися обіцянка Вольфа, хлопчик прокинувся без настрою.

Він піднявся, заправив ліжко й неспішно вийшов, пнувши на виході клаптик від обгорткового паперу, в який зазвичай загортають подарунки.

Яким же було його здивування, коли внизу біля ялинки він не побачив жодного подарунка. Тут вже стояли Кевін з містером Коді й, навіть, Джозеф. Всі були здивовані.

- А де подарунки? - запитав він, спускаючись по сходах.

- Це ти розкажи, - Кевін був дуже злий та ледве стримувався, щоб не накинутися на хлопчика. - Вирішив пожартувати й перенести їх в затишне місце? Як же ти грижу не отримав? Ти ж такий кволий.

Олівера ці слова обурили. Він невдоволено тупнув ніжкою й накинувся на старшого знайомого. Зав'язалася бійка, яка занадто швидко завершилася, через те, що обидва хлопці повисли на власних вухах, які міцно стискав містер Коді.

- Припиніть негайно, інакше будете замкнені в своїх кімнатах до кінця канікул! - строго сказав він дітям. - Я поняття не маю, хто вирішив пожартувати над вами, але ми знайдемо все, і ваші обіцяні подарунки теж.

- Відпустіть вухо, будь ласка, - слізно попросив Олівер, адже воно горіло вогнем.

- Я взагалі не збирався бійку починати, - пробурчав Кевін.

Його вухо було не менш червоним, але він старанно терпів біль. Лише гримаса, яка  скривилася, говорила про його справжні почуття.

Чоловік відпустив хлопчиків та відправився до їдальні, звідки пахло свіжою здобою й корицею. Він кивнув хлопцям, щоб ті приєднувалися, й обидва покірно пішли, потираючи вуха, що боліли після сварки, та поглядали з неприязню, один на одного.

Оліверу дуже подобалася їдальня в маєтку. І не тільки через прекрасні кулінарні шедеври Джозефа, якими він щодня частував мешканців. Всі меблі тут були красивими й акуратними. Овальний білий стіл з різьбленими стільцями стояв біля великого панорамного вікна, крізь яке виднілася галявина перед будинком та ліс. Також, тут стояли шафи з кубками та скляними статуетками. А до стіни між ними був прибудований невеликий фонтанчик у вигляді білого великого птаха на гнізді.

Якось Олівер поцікавився, чому саме птицю вирішили вибрати для декору. Але й на це питання ніхто не відповів. Невже, дорослі вірили, що він не буде намагатися самостійно про все дізнатися?

Варто було всім сісти за стіл, як містер Коді розкрив ранкову газету й почав читати колонку новин. Оліверу ця звичка господаря маєтку здавалася досить кумедною. Адже, давно вже винайшли Інтернет і телебачення для того, щоб бути в курсі всіх подій. Але чоловік вважав за краще продовжувати замовляти ранкові газети, якими вечорами Джозеф розтоплював камін.

У Кевіна явно пропав апетит. Мабуть, його теж хвилювала відсутність подарунків, хоча, він намагався робити вигляд, що абсолютно спокійний. Бо йому вже було чотирнадцять років, його голос поступово ставав нижчим й грубішим. Він не вважав за потрібне панікувати через такі дрібниці.

Він повільно колотив свій чай і дивився у вікно.

- Кевін, можна до тебе зайти після сніданку? - запитав обережно Олівер. - Треба поговорити.

- Якщо треба, тоді зайди, - невдоволено відповів хлопець. - Але врахуй, я дуже зайнятий для порожніх розмов, адже з сьогоднішнього вечора містер Коді буде навчати мене своїй майстерності. Звичайно, тобі цього не зрозуміти, адже ти ще такий малий.

Він задоволено випростався, поглядаючи на молодшого сусіда з хитрою усмішкою. Кевін знав, як Олівера зачіпає згадка його віку. І він любив цим дражнити його, коли траплялася можливість.

Олівер Кроу лише невдоволено подивився на русявого товариша й відвернувся до вікна. Для нього не було новиною, що містер Коді буде навчати Кевіна чомусь особливому. Про це він почув ще тиждень тому з розмови господаря маєтку з дворецьким. Але він був занадто розчарований, що є єдиним жителем маєтку, якому так і не вдалося пробратися до підвалу, щоб дізнатися, чим займається містер Коді.

Однак, зараз не можна було показувати своє невдоволення, якщо він хотів здійснити свої плани. Тому, проковтнувши образу разом зі шматочком булочки, він продовжив мовчки снідати й першим покинув їдальню.

Закрившись у своїй кімнаті, він переодягнувся у зручний спортивний костюм та засів за домашнім завданням, яке дали на канікули, прислухаючись, що відбувається за стіною.

Коли він дописував другу задачу, двері в кімнату Кевіна грюкнули, і він швидко  відправився туди, коротко постукавши.

- Заходь, малий! - пролунало з-за дверей.

Як же хотілося посваритися через це прізвисько, яке з’явилося ще влітку. Але зараз у нього в голові зрів план, який він старанно продумував та прагнув здійснити. Тому було не до образ.

- І що ж ти хотів мені розповісти? - Кевін обернувся до входу. - Якщо збираєшся звинувачувати в крадіжці, ти дарма прийшов. Я подібним ніколи не займався.

Олівер невдоволено скривився та схрестив руки на грудях.

- Я знаю, де подарунки, - пробурчав блондин та сів на стілець, не чекаючи запрошення.

- Тобто, ти влаштував вранці цей спектакль, хоча сам в усьому винен? - Кевін підійшов до нього впритул та подивився зверху вниз. - Втім, чого від тебе ще очікувати, оленятко? Тобі ж уваги не вистачає.