Глава 4

Вже давно стемніло.

Коли годинник на головній площі показав восьму вечора, колядники закінчили співати свої пісні, та старші учасники розвели дітей по домівках.

Олівера підвели до його дверей, та пішли далі. Тільки зараз він зрозумів, яку дурницю зробив, коли втік без дозволу. Він припав до дверей та прислухався. У холі хтось розмовляв. Здається, це був Джозеф.

Олівер постояв ще трохи біля дверей, наважуючись увійти, але йому було дуже страшно. Він боявся, що його будуть лаяти за той дивний еліксир, який він дістав там, де йому заборонено бути, та й за те, що без дозволу покинув будинок на цілий день. Він ще трохи пом'явся на порозі, а потім вирішив піти й сховатися на кілька днів де-небудь.

Хлопчик швидко відійшов подалі й побіг уздовж дороги до магазину, щоб зігрітися. Благо, той ще працював.

Олівер довго ходив між рядів, розглядаючи іграшки та новорічні прикраси. Хотілося провести тут всю ніч. Але магазин повинен був незабаром закритися, і йому нічого не залишалося робити, як піти у парк. Де стояла велика ялинка, прикрашена яскравими вогниками та великими кулями.

Хлопчик підійшов до великої синьої кулі та змахнув з неї сніжинки, розглядаючи себе у відображенні. Куля була дуже красива. Яскрава з блискітками. Олівер довго дивився на неї, допоки не помітив у відображенні, що хтось підійшов до нього.

Він обернувся. Це виявився поліцейський.

- А ти чому гуляєш сам в такий пізній час? - звернувся чоловік. - Де твої батьки?

В Олівера все всередині похололо від переляку. Невже, зараз його заберуть до в'язниці? Стало ще страшніше, ніж перед будинком, коли він наважувався увійти всередину.

- Та он вони! - Олівер вказав чоловікові за спину й, поки той обертався, побіг углиб парку.
     Поліцейський погнався слідом.

Довелося бігти в сторону, де росло багато дерев, та де був шанс сховатися. Він біг швидко, але поліцейський не відставав. Навіть переліз через паркан за ним.

Сили закінчувалися. Олівер зупинився за великою сосною, щоб перевести подих та трохи відпочити. Його взуття промокло, тому було дуже холодно, але здаватися він не збирався.

Хлопчик прислухався до звуків нічного лісу, щоб розчути кроки переслідувача. Було тихо, і він ризикнув виглянути з-за дерева.

- Ось, ти де! – тієї ж миті пролунав вигук й поліцейський підбіг до хлопчика, схопивши того за комір. - Якщо не хочеш проблем, розповідай, де живеш. Інакше доведеться відвезти тебе до відділку, а Санта-Клаус туди не приходить. Залишишся без подарунків.

Олівер довго думав, чи варто говорити правду.

Зрештою, наважився зізнатися та продиктував свою адресу, готуючись до не приємною зустрічі з мешканцями маєтку.

Його посадили в машину та відвезли до маєтку, де поліцейський проводив його до великих дубових дверей та постукав у них.

До них вийшов сам містер Коді, що було великою несподіванкою. Адже зазвичай це була робота Джозефа. Він вислухав розповідь поліцейського, вибачився за те, що сталося й завів Олівера всередину.

У холі не світились ялинки, не стояв накритий в їдальні стіл, і дворецького ніде видно не було. Звичайно, було досить пізно, але по чистоті навколо було ясно, що сьогодні ніхто й не святкував. Олівер зніяковів. Невже, його вчинок зіпсував всім так настрій.

Олівер підійшов до каміна, щоб погріти змерзлі руки. Поруч виявився господар маєтку. Він розглянув хлопчика уважно, зупиняючи погляд на промоклих чоботах та рукавичках.

- До ванну і спати! - строго наказав він та стягнув з Олівера шапку, з якої посипався сніг.

Олівер слухняно кивнув та відправився до ванної кімнати.

Обернувшись, він зауважив, що містер Коді відправився в підвал. Це було досить дивно, що у такій пізній час він не збирався спати. Хотілося дізнатися в нього, в чому причина, але хлопчик побоявся.

Зігрівшись у ванній, Олівер укутався в теплий халат та пішов спати.

Йому снилася Кетрін. Що вона приїхала на Різдво до нього, і вони разом гуляли по вулиці весь вечір з колядниками. Як завжди, вона здавалася йому чарівною феєю. Тож не дивно, що у неї з'явилися крильця, й вона погодилася політати з ним за руку над містом.

Приємний сон обірвався через сторонній шум, що доносився з холу.

Коли Олівер прокинувся, він подумав, що це розпаковують подарунки й скоріше вліз в тапочки та вибіг з кімнати.

Однак, подарунків внизу не було. Хол був забитий незнайомими людьми. Вони про щось радилися. Потім з підвалу вийшов Кевін. Він знову був нормального зросту. Але він був занадто блідим  та весь час дивився на двері в підземелля.

Олівер Кроу з сумнівом спустився й підійшов до хлопчика.

- Пробач, що пожартував над тобою, - розглядаючи свої черевики, сказав Олівер. - Я не думав, що може таке статися. Я, просто, хотів перевірити, чи справді той розчин може таке зробити.

Говорив він плутано. Просити вибачення у людини, якій не симпатизуєш, адже, дуже складно. Але щось всередині підказувало, що це необхідно.

Кевін глянув на нього й відмахнувся.