Глава 3

Минув рік. За цей час Кетрін кілька разів на канікули забирала Олівера до себе в Болгарію. А решту часу хлопчик проводив у маєтку містера Коді. Він був нереально величезним з безліччю заплутаних коридорів та глибоким підземеллям.

На жаль, в більшу частину маєтку доступ для хлопчика був закритий. І він проводив вільний час у своїй кімнаті, або в загальному холі.

Ще в маєтку був зимовий сад та великий двір, де стояла альтанка. Тут в літній час дворецький подавав чай, коли до містера Коді приходили незнайомі люди. Олівер в цей час любив розгойдуватися на гойдалці, прив'язаній до старого дуба, й намагатися підслухати, про що говорять дорослі.

На жаль, підслуховування не давало відповідей на багато запитань про такого дивного господаря маєтку. Тому в Олівера з'явилося ще одне заняття під час таких довгих літніх канікул. Поки дорослі були зайняті, він потайки пробирався в заборонені коридори, удаючи з себе дослідника-першовідкривача, й вивчав їх таємниці.

Пару раз він попадався за такими іграми. І за ці, здавалося б, несерйозні пустощі містер Коді карав дуже суворо.

Але, не дивлячись на наслідки, Олівер продовжував шукати пригоди та вивчати все навколо, коли був впевнений, що всі зайняті своїми справами.

Іноді, коли в маєток приходили люди, містер Коді проводжав їх до підвалу, де вони довго чимось займалися за важкими дверима, куди проходити міг тільки дворецький. Але, як Олівер не намагався випитати в того, що там відбувається, Джозеф нічого йому не розповідав.

Радувало, лише, що серед відвідувачів була й тітка Еллі, вона приводила завжди Вільяма та Фреда. Й, поки дорослі були зайняті, діти могли гратися досхочу.

У школу, яка була недалеко від маєтку, Олівер ходив без особливого бажання, хоч здатності до навчання у нього були на висоті. Просто уроки здавалися йому нудними й одноманітними. Та й однокласники його не прийняли й дражнили, що він живе в будинку з привидами та відьмами.

На жаль, за рік йому не довелося зустрітися ні з тими, ні з іншими.

Після його десятиліття, на яке були запрошені всі знайомі хлопчика, Кетрін знову поїхала, а маєток відвідала незнайома дуже худа жінка з сином. Вона дуже довго про щось сперечалася з містером Коді в його кабінеті, а потім вони вирушили в підземелля, попутно віддавши розпорядження Джозефу приготувати кімнату  для сина незнайомки.

Олівера це здивувало, адже раніше господар маєтку ніколи не давав таких розпоряджень. Мабуть, у нього планувалася занадто довга робота.

Він підійшов до несподіваного гостя й перший представився, та запитав ім'я незнайомця.

- Кевін Мозер, - відповів хлопчик. - Я старший за тебе. Мені тринадцять, тому з малолітками я не граю.

Новий знайомий скривився та пішов за Джозефом, а Олівер невдоволено дивився йому у слід. Тільки з'явилася примарна надія, що в нього буде з ким доїсти святковий торт, як всі мрії звалилися, й він сам пробрався на кухню, де витягнув з холодильника торт та, не втрачаючи часу на відрізання шматочків, став ложкою поїдати його, поки дворецький зайнятий.

- Смачного, юний сер! - Джозеф з'явився занадто несподівано. - Якщо ви боїтеся, що у вас відберуть його, дарма хвилюєтесь. Сядьте, будь ласка, за стіл, я зараз принесу вам кілька акуратно відрізаних шматочків.

Олівер скривився. Занудність дворецького його дратувала. Цей педант весь час поводився з хлопчиком так, немов він зовсім маленький.

- Джо, а хто це прийшов до Вольфа? - запитав Олівер, витираючи руки серветкою та готуючись куштувати ласощі. - Чому цьому хлопчику потрібна кімната? Вони надовго тут?

- Мати містера Мозера дуже хвора, - Джозеф наливав чай ​​та заповнював вазу цукерками. - Містер Коді погодився спробувати допомогти їй у боротьбі з її недугою. Можливо, вони пробудуть тут довго.

- Але цей Кевін такий нецікавий, - заскиглив Олівер. - Я не хочу жити з ним тут.

- Маєток дуже великий, сере, - зауважив дворецький.

- Ти хочеш сказати, що я можу пройтися по ньому і вибрати кімнату подалі?

- На жаль, ви знаєте, що гуляти по маєтку заборонено й про наслідки за такі прогулянки ви обізнані, чи не так? - Джо хитро посміхнувся, натякаючи на недавній випадок, коли господар маєтку витягав хлопчика з-під шафи в західному крилі, а потім довго вичитував того за влаштовану екскурсію по коридорах.

- Тоді відправ мене до Кетрін, я сумую без неї, - очі хлопчика округлилися, а бровки піднялися. - Чому під опіку мене взяла вона, а виховує містер Коді?

- Це вимушені заходи, - відмахнувся дворецький, йому явно не подобалася піднята хлопчиком тема. - Коли міс Майклсон зможе, вона приїде погостювати. Але це буде не зараз.

- А чим вона займається? - наполягав хлопець. - Чому не може взяти мене до себе? Я буду їй допомагати.

- Це не в моїй компетенції, - похитав головою дворецький. - Їжте торт та не задавайте більше питань.

Олівер ображено подивився на співрозмовника й відвернувся. Ніхто не пояснював йому, чому він живе в маєтку та не може бачити ту, по котрій так часто сумував. Вона здавалася такою доброю, як фея, але вони так рідко проводили час разом.

Торта перехотілося, й Олівер вийшов з кухні.