Глава 4

Сніг тоді сильно підтанув, сонце почало світити тепліше, а дорога була вся брудна і по ній стікали струмки талого снігу. Різдвяні канікули закінчились, вихованки повернулись в пансіон і наступного дня вже мали початись заняття. Я сиділа з Лілі і ще однією дівчинкою на ім’я Зої на лавці у внутрішньому дворику пансіону і розглядала свої гарненькі сині рукавиці. На одній із них вже не було бантика, тому що одна з вихованок – Енн Клоуз – взяла їх подивитись і начебто випадково відірвала його. Я ж була впевнена, що сталося це через заздрість. Енн була з доволі бідної сім’ї і її рукавиці всі були діряві.

Зої читала поряд зі мною на лавці якусь книжку, а Лілі не знаходила собі місця і видивляючись чи з якого вікна не визирає міс Хоуп, намагалась вилізти на каштан, аби кидатись у інших пансіонерок камінням.

– Міс Гарлайт! – крикнула на всю розлючена міс Хоуп, стоячи в дверях, що вели з пансіону у дворик. – Негайно злізьте звідти!

Лілі, яка вже видерлась на верхівку і цілилась то в одну то іншу ученицю камінцями, розчаровано почала спускатись.

– Боже ти мій милий! – вибігла в двір перелякана тим, що Лілі може в будь-яку мить впасти, міс Томсон. Вона була дуже нервовою жінкою, яка за всіх і за все переживала. – Мій Гарлайт, навіщо ви туди вилізли! Ви ж можете звернути собі шию!

– Всевишній дуже довго терпить ваші витівки, міс Гарлайт, – суворо підмітила міс Хоуп, коли Лілі зістрибнула на землю. – Одного разу ви закінчите або так як каже міс Томсон або ще гірше.

– Та що ви таке кажете, – обурено вигукнула міс Томсон до колеги. – Потрібно молитись, аби Всевишній вразумив міс Гарлайт, а не призивати такі страшні покарання за дитячу неслухняність!

Міс Томсон поблажливо і з жалістю глянула на Лілі, яка вже стояла і покірно очікувала чергових покарань від міс Хоуп. Міс Хоуп була тією вихователькою, яка у першу ніч, коли я приїхала в пансіон, вела Лілі за вухо коридором. Вона була повною протилежністю міс Томсон – ніщо на світі не могло її розчулити, ніщо не могло змусити її холодне серце стати більш добрішим, вона карала всіх за найменші провинності і вважала, що лише суворість може виховати в дітях порядність і чесність.

– Ходімо, міс Гарлайт, – наказала міс Хоуп і направилась в пансіон. – Для вас у мене завжди знайдеться якась робота.

Лілі зітхнула і скривившись почимчикувала за вихователькою, та міс Томсон, яка вважала, що фізичні покарання у вигляді виправних робіт не підходять для виховання, і мабуть, як і всі розуміла, що вони ніяк не змушують Лілі відмовитись від витівок, неочікувано вигукнула:

– Міс Хоуп! – жінка нервова прикусила палець, бо жахливо боялась грізної колеги. Міс Хоуп з’явилась в проході і запитально поглянула на неї. – Я… Я щиро впевнена і вважаю, що міс Гарлайт не підходять усі ці перемивання посуду, миття кабінетів і прибирання коридорів у боротьбі з її негідним бажанням порушувати дисципліну.

Лілі здивовано поглянула спочатку на одну виховательку, що боязливо сховала голову в плечі, а потім на другу, яка була просто шокована такою заявою. Я і Зої з цікавістю спостерігали, що ж буде далі.

– І… І що ж ви пропонуєте, міс Томсон? – ледь стримуючи своє обурення через сумніви колеги в її методах виховання запитала міс Хоуп. – Ви пропонуєте замкнути вихованку в темній коморі зі щурами, допоки вона не покається в своїх вчинках?

Лілі аж зблідла від жаху. Вона прикрила рота руками і благально подивилась на сувору міс Хоуп. Ми і самі із Зої були шоковані таким варіантом покарання. В пансіоні ходила легенда, що колись одну із учениць дійсно покарали, замкнувши в коморі, а коли прийшли дізнатись чи вона жалкує про вчинене, то побачили, що її насмерть загризли щури.

– Міс Хоус, міс Томсон, будь ласка! – почала благати Лілі. – Тільки не в комору! Я не хочу, аби мене загризли щури! Будь ласка! Це найжахливіша смерть!

– Перестаньте скиглити, міс Гарлайт, – відрубала вихователька. – Треба думати перед тим як вести себе немов нерозумна дика мавпа.

– Я пропоную такий варіант… – несміливо одізвалась боягузлива міс Томсон. – Лілі пообіцяє у клятві перед небесами, що більше не буде лазити по деревах чи робите щось недопустиме для вихованої благородної леді. Якщо ж вона подумає порушити свою обіцянку, то хай її картає совість за те, що вона не стримала слово перед Богом. Ви ж знаєте, – звернулась вихователька до Лілі, – що за невиконану обіцянку Бог посилає людині муки і страждання, а ви ж не хочете мучитись у жахливій хворобі чи страждати через постійні невдачі в житті, чи не так, міс Гарлайт?

Лілі подивилась на двох виховательок так, ніби їй більше сподобався варіант відбувати покарання в коморі.

– Прекрасно, міс Томсон, – радісно вигукнула міс Хоуп, споглядаючи як Лілі з жахом обдумує всі можливі страждання, якщо вона все ж порушить свою клятву. – Страх перед Божою карою змусить цю хуліганку задуматись над власною поведінкою. Більше ніяких дурнуватих витівок, юна леді! Інакше все ваше життя буде пронизане їдким очікуванням чогось жахливого, а як ви знаєте, очікування іноді куди гірше самих нещасть!

Лілі нехотя поклялася більше ніколи не чудити і жити в пансіоні так, як монашка, яка відрікається від всіх радощів життя. Міс Томсон дивилась на неї з таким жалем, ніби встигла пожалкувати щодо своєї пропозиції. А от міс Хоуп була навпаки дуже задоволена таким вирішенням проблеми. Вона злорадно усміхнулась до Лілі, і задерши голову, попрямувала по своїм справам. Лілі підійшла і у розпачі сіла між мною і Зої на лавку.

– І що тепер будеш робити? – запитала я подругу, яка виглядала так, ніби втратила у житті все.

– Старанно вчитись, як ви з Зої, не зривати уроки, їсти обіди, а не викидати під стіл… Коротше кажучи, буду робити все те, що роблять всі інші вихованки пансіону.

– І як ти це все витримаєш? Просто не уявляю… – з іронією мовила я.

– О, я бачу у тебе прокинулось почуття гумору, – ображено сказала Лілі і єхидно всміхнулась. – Три тижні канікул ти ходила поникла, як душа без тіла, не розставалась з рукавицями, як казали дівчата, і навіть лягали з ними спати. А це вже я бачу ти змирилась, що батько тебе тут залишив, і вже жартуєш.