Глава 2. Підготовка до нового світу

Наступні дні після вечірньої розмови з мамою пролетіли як у тумані. Ізабель не могла відкинути з голови слова Ілони, а образ Моріель продовжував з’являтися у її думках. Вона намагалася поводитися звично, зустрічалася з друзями, гуляла містом, але кожен знайомий куточок Санвілу тепер здавався чужим і тьмяним у порівнянні з тим світом, що обіцяла наставниця.

Ізабель відчувала дивне напруження у повітрі, ніби сама магія чекала, коли вона нарешті погодиться визнати існування невідомого світу. Вона часто ловила себе на тому, що прислухається до легких шепотів вітру чи грайливого світла сонця, які ніби намагалися щось їй сказати.

— Ізабель, знову втратила думки у себе? — запитала мама одного вечора, коли вони сиділи на терасі, пили чай із ароматом липи.

— Мамо… Я не знаю, як це пояснити… — промовила дівчина, дивлячись на сад, де вечірнє світло ніжно торкалося квітів. — Я наче… відчуваю, що щось чекає на мене. Але я не знаю, чи хочу в це вірити.

Ілона м’яко посміхнулася, кладучи руку на плече дівчини.
— Це нормально, Ізабель. Страх і сумніви завжди йдуть поруч із великими змінами. Академія Трісквуд — це не просто школа. Там ти дізнаєшся, хто ти насправді, і відкриєш світ, який більшість людей навіть не здогадується.

— І… що якщо я не впораюся? — тихо запитала Ізабель.

— Ти впораєшся, — впевнено відповіла Ілона. — Я колись теж була там. Тільки не забудь: справжня сила приходить, коли ти приймаєш себе і свій спадок.

Наступного дня Ізабель відчула перший справжній дотик магії. Вона сиділа в своїй кімнаті, намагаючись перечитати щоденник, коли знову з’явилася Моріель. Її сяйво було м’яким і теплим, а очі сповнені мудрості та таємниць.

— Привіт, Ізабель, — промовила наставниця. — Ти готова до перших уроків?

— Уроків? — Ізабель підскочила від несподіванки. — Я ж ще навіть не потрапила до академії!

— Це лише початок. — Моріель посміхнулася. — Я покажу тобі перші проблиски магії, підготую до того, що чекатиме в Ліринталі.

Вона підвела Ізабель до великого дзеркала, що стояло у кутку кімнати. Відображення дівчини змінилося: її очі ніби засяяли внутрішнім світлом, а волосся здавалося легким, немов плаваючим у повітрі.

— Сконцентруйся на своєму серці, — сказала Моріель. — Відчуй силу, яка є у тобі. Не бійся.

Ізабель глибоко вдихнула і закрила очі. Спершу нічого не сталося, а потім легкий вітер здійнявся у кімнаті, плавно огортаючи її плечі. Листя на терасі здригнулося, як від невидимого дотику.

— Це… я зробила? — прошепотіла Ізабель.

— Так, але лише перший крок, — відповіла наставниця. — Ти вже відчула, що магія всередині тебе існує. І скоро тобі доведеться навчитися керувати нею в реальних ситуаціях.

Наступні дні пролетіли у напруженому передчутті: пакування речей, останні прогулянки з друзями, відчуття, що час спливає швидше, ніж хотілося б. Ізабель намагалася розважатися, сміятися і здаватися звичайною, але думки про Ліринталь і Академію не давали спокою.

— Я буду сумувати за вами, — промовила вона, обіймаючи найкращу подругу. — Але… мені потрібно піти. Це… важливо.

Її подруга лише кивнула, не намагаючись говорити зайвого. Слова здавалися непотрібними: у поглядах було все — страх, захоплення, передчуття змін.

Коли настав день від’їзду, Ізабель відчула, що стоїть на порозі нового світу. Ліринталь і Академія Трісквуд чекали її. Нові друзі, нові вороги, перше кохання, інтриги та небезпеки — все це вже стрибало перед її очима, немов живе.

Моріель з’явилася востаннє перед від’їздом, м’яко торкнувшись плеча дівчини.
— Пам’ятай, Ізабель, — сказала наставниця. — Кожен вибір, який ти зробиш, визначатиме твою долю. Але пам’ятай також: ти не одна. Я завжди поруч, навіть якщо мене не видно.

Ізабель вдихнула глибоко, відчуваючи, як серце наповнюється змішаними емоціями — страхом, нетерпінням і радістю одночасно. Вона ще не знала, наскільки складним буде її шлях, але вже відчувала: пригоди, які чекали попереду, змінять її життя назавжди.