Розділ 13. Лілин квест, зникнення та пастка в лісі

Ліля йшла лісом, намагаючись не звертати уваги на дивні тіні, що виринали між смереками.

— Та ну вас! — буркотіла вона. — Ретроградний Меркурій закінчився, а ви все ще тут вештаєтесь!

Вона йшла глибше і глибше, керуючись якимсь дивним, внутрішнім покликом. Раптом, між корінням величезної старої смереки, вона помітила дивне, сріблясте мерехтіння. Це було так схоже на світло від кулона Зоряни, що Ліля не втрималася.

Вона розсунула гілки і побачила... вхід до печери. Печера була замаскована магією, але після битви печатка ослабла.

— Ого! — вигукнула Ліля, заходячи всередину. — Це ж цілий таємний хід!

Печера була глибокою. На стінах були викарбувані стародавні руни, які світилися слабким, срібним світлом. Ліля йшла далі, поки не опинилася у величезному тунелі. Тунель вів вниз, у глибини гори.

В кінці тунелю Ліля побачила... портал. Він був величезним, виготовленим з чорного каменю і срібла. Він мерехтів тим самим дивним, срібним світлом, що й кулон Зоряни. Ліля підійшла ближче. Поруч із порталом лежала стара, розбита печатка.

— Це воно! — прошепотіла вона, відчуваючи, як її відьминський інстинкт буквально кричить про це. — Це портал, де Хранителі колись закрили Тіней! Твої батьки, Зоряно, закрили їх тут! Але печатка розбита... Морок і Віктор зламали її!

Ліля зрозуміла, що це занадто важлива інформація. Вона має поспішити назад до готелю і розповісти про все друзям. Вона розвернулася і побігла назад по тунелю.

Але в темряві вона не помітила глибокої ями, що виникла прямо посеред тунелю. Тіні, відчувши її присутність, створили пастку.

— Аааа! — закричала Ліля, падаючи вниз.

Яма була глибокою. Ліля приземлилася на дно, боляче вдарившись об каміння. Вона спробувала вилізти, але стіни ями були занадто крутими і слизькими.

— Допоможіть! — кричала вона, але її голос відлунював лише в порожнечі тунелю. — Зоряно! Дем'яне! Пані Маріє! Хто-небудь!

У готелі ми з Дем'яном прокинулися від раптового відчуття тривоги. Руни на дверях замиготіли.

— Тіні... — прошепотів Дем'ян. — Вони щось знайшли. Щось важливе.

Ми швидко спустилися в хол. Пані Марія сиділа за стійкою рецепції, тримаючи сковорідку.

— Де Ліля? — запитала я, оглядаючи хол. — Вона була тут ще годину тому.

Ми почали гукати Лілю по всьому готелю. Але її ніде не було.

— О ні... — прошепотіла я. — Вона пішла в ліс. Сама.

Дем'ян схопив ліхтар і свою кочергу.

— Йдемо шукати її. Вона в небезпеці.

Ми вийшли з готелю. Темрява в лісі була густою і зловісною. Почулося ричання. Тіні Морока і Віктора, відчувши, що ми вийшли з-за захисту рун, кинулися в атаку.

— Тримайся за мене! — крикнув Дем'ян, відбиваючи першу тінь золотим вогнем.

Але тіней було занадто багато. Вони насувалися з усіх боків, намагаючись розлучити нас.

— Зоряно! Ключ! — крикнув Дем'ян. — Твоя сила... вона має пробудитися!

Я стисла шкатулку в руках.

— Я не можу! — закричала я. — Я не знаю, як!

— Ти Хранителька! — прогримів Дем'ян, відбиваючи чергову атаку. — Сила всередині тебе! Вона відгукується на твоє бажання захистити друзів! Захисти Лілю!

Ці слова ніби щось розбили всередині мене. Я уявила обличчя Лілі, її дурні карти Таро, її часник. Я уявила, як вона там, сама, в темряві.

Моє скептичне київське серце остаточно поступилося місцем серцю Хранительки Карпат.

— Киш! Геть! — закричала я, і цього разу мій голос був не проханням, а командою.

Срібне світло кулона вирвалося назовні. Це не була хвиля, як раніше. Це був потужний, спрямований промінь. Він ударив у Тіней, розчиняючи їх у повітрі. Вони навіть не встигли заскиглити.

Темрява навколо нас розсіялася. Дем'ян подивився на мене з сумішшю жалю та... захоплення.

— Це було... епічно. Хранителька офіційно пробудилася.

Ми побігли по слідах Лілі. Ми знайшли її рюкзак біля коріння старої смереки, а поруч — вхід до печери.

Ми забігли в печеру і побігли по тунелю. Ми почули голос Лілі:

— Допоможіть! Я тут! В ямі!

Ми підбігли до ями. Дем'ян опустив ліхтар. Ліля сиділа на дні, бліда і злякана, але ціла.

— О боже! Ви тут! — закричала вона. — Я думала, що Меркурій мене таки доканає!

Дем'ян допоміг Лілі вилізти з ями. Вона була брудною, але її відьминський дух не зламався.

— Ви маєте це бачити! — випалила вона, ледь впіймавши дихання. — Там, в кінці тунелю... портал! Портал Хранителів! І печатка розбита!

Ми з Дем'яном різко перезирнулися. Це була та сама інформація, яку Морок та Віктор намагалися приховати.

Ми повернулися до готелю. Пані Марія зустріла нас з узварцем і пиріжками.

— Ви живі! Слава Богу!

Ми сіли в холі і розповіли про все пані Марії.

— Портал... — прошепотіла вона. — Отже, це правда. Твої батьки закрили їх там, Зоряно. Але Віктор зламав печатку. Якщо ми нічого не зробимо, Тіні вийдуть на волю і знищать все Карпати.

Дем'ян серйозно подивився на нас.

— У нас є шкатулка. Я думаю, що всередині... нова печатка. Або інструкція, як закрити портал. Але ми маємо бачити цей тунель. Ми маємо розробити план.

— На світанку, — сказала я. — Ми підемо туди знову. Щоб знайти відповіді.