Розділ 2. Тиша буває занадто голосною.

Айземуд Вей’Хаель

31.06.2163

День. Близько першої на Планеті.

За вікном моєї каюти невпинно проносились космічні тіла. Не вперше мені доводилось спостерігати за рухом пустоти пофарбованої у темні кольори. Проте ще ніколи  космос не був мені однаковий, завжди різний, завжди особливий. Він спокушував мою душу, дражнив своєю безкрайністю, заворожував безкінечністю. Розмаїття можливих шляхів – дурманило моє волелюбне серце. Мені кортіло усе кинути, зірватись у вир далеких зірок. Забутись там, провести усе життя.. вільним. Творцю тільки відомо, як мені кортить залишити ці обов’язки, сімейний корабель, титул..

 Я був спокійний. По крайній мірі, здавався ним, будь-хто не помітить моє хвилювання. Чи то я такий майстер, чи то я нікому тут не потрібен. Тіло відкинулось на спинку зручного темного крісла. І я дозволив собі на мить закрити очі, а видиху злетіти з губ.

Хто вони? Чому вони йдуть до забороненої зони?

Я викликав їхнього капітана уже декілька годин, але мовчання залишалось занадто гучним. Чому вони мовчать? Це точно не пірати, їх корабель легалізований, хоч і засекречений. Чи є у них шлях? Чи мають мету? А якщо і мають чи погоджена вона Радою?

Що ж я знову і знову прокручую усе в своїй голові. Можливо я щось впустив?

Все було спокійно, просто чергове чергування. Декілька годин і можна було б повертатись додому. Це було моє останнє чергування, після мене мали замінити на пів року. Напевне, за цього я був не настільки уважний, ледь не пропустивши маленький торгівельний корабель. «Скорпіон».  Ми слідкували за ним години дві і все таки нічого не змогли зрозуміти. Маршрут зазначений у протоколі не співпадав з тим, де він. Його, взагалі, тут не мало бути! Його екіпаж, мета і навіть товар – засекречені. Рада не дає відповіді, а корабель все ближче і ближче підходив до забороненої зони. Чи є у них дозвіл?

Відсутність часу на роздуми, відсутність відповіді Ради, відсутність допомоги від команди. Я відчував важкість від прийняття рішення і,Творцю, як же благаю про вірність прийнятого. Саме через нього, ми вирішили.. хах, точніше я, я вирішив захопити його, до моменту поки Рада не вийде на зв’язок. Та минали хвилини, а згодом і години, а тиша залишалась такою ж голосною. Тоді довелось приймати ще одне рішення – викликати капітана. І це знову ні до чого не привело. Чому?

Усе, здається, йшло добре «Скорпіон» отримав повідомлення, погодив його. З їх території навіть вийшла дівчина. Руда така, неначе тендітна вогняна квітка. Вона виглядала такою маленькою, а грубий космічний одяг виглядав на ній не доречно. Точніше не так, зручні (це було зрозуміло по її плавних рухах і впевненій ході), темні, приталені штані в поєднані з базовою сорочкою – неймовірно пасувало їй. А берци, навіть, добавляли  щипку привабливої грубості. Все таке темне, доречне для космосу. Вона була частиною світу, що вирував за ілюмінатором і це було видно з першого погляду.

Впевнений погляд зелених очей знав, що станеться, але не був до кінця підготовлений. Адже одразу після її входу сюди торгівельна розвалюха прийняла військову готовність, що дає можливість відгородити корабель від зовнішніх подразників. Звісно, їх ще можуть захопити фізично, проте ні увійти в середину, ні підключитись до системи комунікаційних каналів – не можливо. Вони залишаються закритою системою для нас, але так саме і ми для них. І це є жахливим.

Крім цього факту, жахливим залишилось і те, що «Аврора» не була готова до цього. Від різкої зміни внутрішнього поля, по всьому коралі пройшлась хвиля, що і збила з ніг чужоземку. І зараз вона лежить у лікарняному корпусі і я не знаю, що робити. Я впевнений, що дівчина ще жива. Та на скільки сильно вдарилася? Чи є якісь внутрішні поранення? Це поки що залишалась невідомим.

Що ще гірше чужоземний корабель не дає зв’язку, без її присутності.

Втомлений видих знову злетів з моїх губ. Я змусив себе взяти до рук планшет і знову переглянути останню розмову з картографом «Скорпіона». Смішно, що тільки він погодився дати пару коментарів.

За годину до цього

Ми уже декілька годин пробуємо зв’язатись хоча б з кимось з цієї розвалюхи. Проте відповіді не було, вони усі відмовлялись, навіть, на коротку розмову. Усе це через відсутність рудої поряд зі мною.

Хто вона така, Творець її по бери? Невже жінка стала капітаном? Та це смішно!  Сподіваюсь, вона швидко оговтається, щоб пояснити увесь цей сюр!

І ось вперше за час – можливий зв’язок, це  відчувається, як дар Творця. Дякую! На екрані з’явилось обличчя марса. Він виглядав суворим, але впевнений. Я навіть спочатку зрадів, та цбому тривати не довго.

- Я капітан ВТК «Аврора» - Айземуд Вей’Хаель. Змушений зв’язатись з Вами, адже посланий член екіпажу отримав травми під час переходу і зараз перебуває в лікарському корпусі мого корабля.

Жодної емоції, тільки холодний погляд і крижана відповідь:

- Членкиня.

- Що?

- Ми використовуємо фемінитиви на нашому кораблі. І Наві де Лаура – членкиня екіпажу. Мене звати – Ерік Вандзі. Я головний картограф «Скорпіона». Повідомляю, що екіпаж готовий розмовляти тільки з членкинею екіпажу або у її присутності.

- Ви ж розумієте, що це не можливо зараз, пане Еріку?

і ось тоді настав час, коли моє вдача почала згасати. Його голос звучав ніби монотонний, холодний звук. А слова поєднувались у речення, що за сенсом були схожі, на стук молотка по цвяху на твоїй труні. І все ж він повторював:

- Екіпаж готовий розмовляти тільки з членкинею екіпажу або у її присутності.

- Чи може екіпаж дати хоч крихту інформації, поки Ваша членкиня без тями? - уїдливе запитання саме вирвалось з моїх вуст.