Розділ 1. Ти ніколи не знаєш, що очікує тебе далі.

Наві де Лаура

31.06.2163

Ніч. Близько першої на Планеті.

 «Чи матиму я у своєму житті хоч трішки життя?» - промайнуло у думках. Тихий видих покинув мої губи, і я, розплющивши очі, знову опинилась на мостовій літального судна у відкритому космосі. Оточена людьми й нелюдами, що за останні роки стали моєю сім’єю. Чи можу я їх втратити? Знову побачити мертвими тих, кого любиш найбільше?

Я відвернулась від вітрового скла, і мій погляд пройшов кімнатою. Картограф Рік. Старший на рік за мене (йому виповнилось двадцять вісім до нашої подорожі) статний високий чоловік з раси марсів. Його шкіра була блакитною, а очі виблискували у світлі ліхтарів, немов дві чорні діри. Ми познайомились у мій перший день на судні, близько семи років тому. Зараз ж він сидів за своїм столом у правому куті кімнати, схилившись над картами, що надали нам покупці. Чоловік старанно вивчав і прораховував маршрут нашого «Скорпіона».

У центрі кімнати за дисплей-кабіною сидів Асар, хлопчина років дев’ятнадцяти. Він прийшов тільки рік тому, аби стати новим помічником капітана. Середній на зріс блондин, з блакитними очима і привабливою посмішкою. Ас розслаблено сидів у кріслі, іноді поглядаючи на Ріка.

Зараз на Планеті була ніч, тому майже уся команда спала. В такі години зазвичай залишались активними деякі з команди, а можливо тільки ми. Я рідко перевіряла їх режим сну, частіше просто сиділа за кермом. Тоді в мою голову не лізли  різні питання схожі на тих, що крутяться зараз. Та все ж Асу потрібна практика у будь-якому питанні стосовно корабля, тому іноді і його потрібно саджати за кермо.

Звісно, зараз існували спеціальні пілоти, що займались цим питанням або що керували судном, поки капітан займався своїми справами. І, звичайно, у мене була така людина – Лата. Дружина Ріка. Вона чудовий пілот, з тонким відчуттям «погодних» змін космосу. Та я завжди цінувала свої знання більше, ніж покладалась на інших. Можливо через це капітаном судна після трагедії стала саме я.

До Аракс – планети, населеною торгівельним народом прас  – залишалось  ще тиждень. Мій торгівельний корабель, один з перших зміг налагодити з ними зв’язок, тому зараз ми пливемо космосом на переговори з цим народом. Звісно, у всіх нас є надії, що це буде вдала подорож. Проте одному тільки Творцю відомо, що чекає нас по переду.

Хвилини спливали, але краєвид так і не змінювався. Вирішивши, що ще декілька годин одноманітної картинки мені нічим не допоможе я підійшла до Аса. Хлопчина ледь помітно напружився, та продовжив керувати. На екранах висвічувались зорі і комети, декілька планет, тисячі символів і текст. Та все ж дещо привернуло мою увагу.

- Ця річ давно летить за нами? – вказала я на чорну точку без тексту. Вона повільно йшла нашим шляхом, немов хижак переслідував здобич.

Ас зам’явся, прикусивши губу. Він напружив свій мозок, проте не думаю, що щось згадає. Чорт! Казала ж: слідкуй за усіма змінами! Хоча теж хороша, кого я за руль посадила? Хлопчину, що тільки-но стер з губи  матусине молоко?!

- Можливо, з’явилась з годину тому.

Я тихо видихнула, стараючись не накричати на нього зараз. Рік здивовано підняв брови. Він підійшов до нас, аби також побачити те, що привернуло мою увагу. Ми переглянулися і я сіла за кермо, відганяючи хлопчину у його кімнату. Хоча той й слухняно зліз з сидіння, але перемістив свою м’яку частину тіла не занадто далеко. Що трохи мене дратувало, але хоч не завдавало клопотів.

Перемістивши більшу частину правління на себе, я змістила корпус «Скорпіона» в ліво на пару градусів. Так протягом наступних тридцяти хвилин я повторювала свої дії. До моменту поки краєм вітрового вікна не змогла помітити те, що показував нам екран. І, на жаль, мої хвилювання справдились. То був корабель. Набагато більший за нас корабель.

- Рік? – гукнула я.

- ВТК.

- Про що ви? – тихо запитав Ас.

- Це абревіатури кораблів, я тобі надавала їх, Ас. Знайди і поясни, що це означає.

Блондин одразу занурився у свій ДРП, вшитий у зап’ястя. Я вирулила кермо у напрямку найближчої планети, передаючи сигнал для зв’язку. Якщо все вдасться, то ми затримаємося на декілька днів. Звісно, це не сильно хороша новина, але краща за ту, де нас зловить цей корабель.

На жаль, планета була занадто далеко, а мій запит встигли перехопити. Можу з впевненістю стверджував, що це був той корабель. Адже екран чітко показав, як відстань між нами скорочується. З такою швидкістю, на яку не був здатний наш «Скорпіон».

- Пропонуєш скористатися стрибком? – запитав Рік. Це була хороша можливість для втечі. Стрибок – що прорізав матерії нашого космосу і за декілька хвилин міг перенести цілий корабель на тисячі кілометрів від початкової точки. Усе що потрібно знати точні координати кінцевої точки. У нас були усі можливості скористатися цим, крім мого розуміння. У нас лише два стрибки, а скільки їх у ВТК? Скоріше всього, набагато більше.

- Ні, не зараз, я скажу коли. Поки що будемо грати за їхніми правилами.

Я натиснула декілька кнопок на панелі, ставлячи корабель на автопілот. А згодом і вмикаючи сирену. Мостова, як і інші кімнати, залились червоним світлом. Над стелею гуділа сирена в перемішку з жіночим голосом, що просив не турбуватися і зберігати спокій. Я відкинулась на сидіння, саме вчасно, адже «Скорпіон» здригнувся від поштовху ззовні.

- Нас пробують захопити в полон! – схаменувся Ас.

- Так, ти правий. Знайшов визначення? – спокійно запитую я, дивлячись як відкривається шлюз іншого корабля. Нас по трохи починає засмоктувати в середину.. Ну як нас.. корабель.

- Військовий торгівельний корабель.

- Молодець, ти швидко зорієнтувався. Тепер йди в кімнату, відпочинь, я буду тут.

Хлопчина кинув погляд на вітрове вікно, та все ж пішов. Рік ж зробив це набагато раніше, розуміючи, що зараз краще бути з сім’єю. А я залишилась сама, занурюючись у липкі спогади.