Таємниці довголіття

Частина 2.   ПІЗНАННЯ  ЛЮБОВІ  І  ЛЮБОВ’Ю

                     Частина 2.   ПІЗНАННЯ  ЛЮБОВІ  І  ЛЮБОВ’Ю

      Передмова

        Поштовхом для цієї теми було створення сімей, де кожен з пари старше 70 р., емоційно хворі родини та випадки емоційного каліцтва дітей. Молодий хірург питав 5-6 р. дівчинку після операції, мов, чого вона раніш їла ґудзики, а на цей раз кнопки-скріпки, а не голки, на що та відповіла, що не дурна, а ковтала, бо у неї погана мама. Запросили «відьму», щоб глянути на неї. Зайшла маленька і виснажена жіночка, яку кинув чоловік і яка вкрай впадала біля єдиної дитини. І зрозуміло було – він мучив її, зриваючи свій гнів і лякаючи до смерті, а дочка ухопила маніпуляції і низькі енергії зловтіхи і стала залежною од них, бо її тато мав насолоду лише в такий спосіб.

       Шукач довголіття – складова пізнання. Від нього залежить: як він навчить-виховає, налаштує себе, які способи пізнання, символічно-образну і понятійну мову обере й укладе слово. Економіко-технічне пізнання не охоплює сонм процесів пізнання. І шукач довголіття має опанувати усіма його складовими, бо від цього залежать короткотривалі і довготривалі наслідки пізнання в цілому і плоди їх втілення в духовне і матеріальне життя. Проникаючи у людське буття через розгортання любові до повноти життя, він усвідомлює потяг вийти за межі енергій буденних емоцій, почуттів і смислів у позамежний світ, де свобода дії, совісті, вибору, відповідальність за себе, іншого єднаються з любов’ю. Цей підхід охоплює такі основні проблеми: життя-смерть-безсмертя; свобода совісті-думки-слова-вибору-дії і відповідальність; страждання, самотність, сенс життя і любов (життя = внутрішнє буття + зовнішнє існування).

       Одноманітність емоцій і почуттів повсякдення (коло бажань, нудьги, страждань, задоволень) і прагнення відкриття нового підштовхує молодь до граничного стану (сумніви, страх, захоплення, туга, жах, відчай), веде до усвідомлення звільнення від повсякденності. При цьому стремління молоді до незалежності, управління своєю реальністю (ознака межового, граничного буття з притаманними йому пристрастями-спокусами) не може не позначитися на соц. житті, поширенні масової культури розваг і витисненні народної традиції, календаря свят, святого, елітарного, тобто усього духовного ядра, на периферію.

        Руйнуючи стереотипи родового (первинного) буття родини, країни, відкриваючи себе зовнішньому і внутрішньому світам і орієнтуючись у подальшому становленні на вище, позамежне буття (любов, вічність), особистість відчуває і усвідомлює себе дитям любові неба-землі, світу внутрішнього-зовнішнього. А переживаючи єднання з вищим, в образі якого виявляє свою обмеженість і безмежність, відчуває екстаз духовної творчості. Відродившись у зміненому стані свідомості, вона навчається гармонії фіз., псих., соц., дух. здоров’я і починає творити гармонію світу.

       Творчість любові і пізнання любов’ю повсякденного (тимчасового), межового і позамежного (вічність) буття дає можливість осягнути 3-4-х мірний всесвіт людини. Прагнення носія однієї статі до єднання з іншою в єдину долю сприймається як переживання устремління до безсмертя, безмежного і вічного життя в любові. Міфи, казки оповідають про це (гр. міф про Ероса і Психею, звідси наука психологія, «повелителька часу»). При цьому хаос почуттів і вчинків межового буття впорядковує правова культура громадянського суспільства, сходження до якого передбачає відповідну зрілість суспільної свідомості.

        Якщо дивитися навколо не очима, а розумом в серці, слухати усі світи, відшукуючи співзвуччя у своїй душі (пара-резонанс), відчувати і уловлювати їх тонкі вібрації, то відкриваються нові грані невидимого, потаємного життя. Перебуваючи у ньому, не хочеш повертатися до загальної метушні й згодом помічаєш, що починають розвиватися нові органи душі. Потрапивши за межі буденного (у т. ч. ментальних енергій розрахунку, само-презентації) і граничного в поза-межовий світ, бачиш, як любов-радість рухає людей до гармонійного збагачення один одного на рівні чистих емоцій, почуттів, знань.

         Духовна людина не бере, а віддає. До енергії життєтворчості, якою вона сповнена, тягнуться злодії, псих. агресори і енергетичні вампіри, які страждають заздрістю до емоційного добробуту іншого. Пристрасть усе їх єство трясе, роздратування переповнює, і вони мають зарядитись або й погасити того, хто несе світло чи є світлом.

        «Світлом правдивим був Той, Хто просвічує кожну людину, що приходить на світ.

        Воно в світі було, і світ через Нього повстав, але світ не пізнав Його.

        До свого Воно прибуло, та свої відцурались Його.

        А всім, що Його прийняли, їм владу дало дітьми Божими стати, тим, що вірять у Ймення Його,

        що не з крови, ані з пожадливості тіла, ані з пожадливості мужа, але народилось від Бога». (Свята Євангелія від Іоанна).

        Яка знемога, ніжність і розкіш розлиті весною на Воскресіння Господнє, яке захоплення і любов переповнюють простір, коли і дрібні молоді листочки, які мають золотаво-салатовий колір, теж світяться-струменять животворною енергією, немов німби з ікон природи: її кущів і дерев. А запашна від квітів небесна роса, душ-дощ змивають усі брудні енергії. Світяться сповнені чистої любові люди, їх промені здатен побачити кожен 20-й, та не знає, як долучитись до цього.



#4817 в Різне

У тексті є: психологія

Відредаговано: 02.12.2018

Додати до бібліотеки


Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше