Поховання Ахілла

Ахілл був сином царя мірмідонян Пелея та морської богині Фетіди. Згідно з міфами, мати занурила його в річку Стікс. Після цього тіло Ахілла стало невразливим, крім п'яти, за яку вона його тримала. Це дало йому можливість бути наймогутнішим із воїнів, які брали участь у Троянській війні, і здолати троянського героя Гектора, убивши його списом. 

Загинув Ахілл біля мурів Трої напередодні її падіння через стрілу, яку спрямував Аполлон рукою троянського царевича Паріса, в ту саму п'яту, за яку його тримала матір. 

Після загибелі Ахілла Фетіда попросила бога морів Посейдона підняти з моря частину суші й сформувати острів, на якому її син знайшов би вічне життя. Посейдон послухав її і підняв із морського дна острів. На ньому поховали героя, а на місці його могили збудували храм. Острів назвали Білий, по-грецьки Левка. Зараз це острів Зміїний Одеської області. 

Існує міф, що на цьому острові Ахілл являвся людям в образі великого змія. Крім того, на ньому було знайдено перстень із зображенням змія. І взагалі вважалося, що острів кишів зміями, яких на скелі виносила течія Дунаю. Тому він і отримав назву Зміїний. 

Перебуваючи в античну добу під контролем Ольвії, острів мав велике релігійне значення. Адже, щоб принести жертву в храмі Ахілла, до нього припливали кораблі мореплавців, торговців та військових моряків. 

Римський письменник Пліній Старший (23–79) згадував про нього в 4‑й книзі своєї «Природничої історії», називаючи його островом Ахілла. 

У 331 році до н. е. на острові висадилися пірати. Вони розграбували храм Ахілла і створили тут опорну базу для нападу на грецькі торгові кораблі. Проте зовсім скоро ольвіополіти (жителі Ольвії) визволили острів, прогнавши піратів. 

З прийняттям християнства про храм почали забувати, і він поступово занепав. Сам острів переходив з рук в руки. Ним правили римляни, візантійці та турки. 

Під час російсько-турецької війни 1787–1791 років острів захопила Російська імперія. Відтоді на ньому почалися перші доволі аматорські археологічні розкопки, і був знайдений фундамент храму. У 1837-1843 роках на його місці і з використанням матеріалів, які залишилися від нього, за британським проєктом звели маяк, який працював навіть ще до недавнього часу.