Скіфська пектораль

У 1971 році археологічна експедиція під керівництвом Бориса Миколайовича Мозолевського (1936—1993) розпочала розкопки кургану Товста Могила біля міста Орджонікідзе (з 2016 року — Покров) Дніпропетровської області. У процесі роботи археологи розчистили коридор, який вів у центральну камеру. Потім взялися за неї. І коли вони це робили, то виявили два поховання знатних скіфів. Одне було пограбоване, інше — ні.

Це вельми здивувало дослідників, адже виходило так, що грабіжників, ймовірно, хтось сполохав, і вони, поспішаючи, залишили бронзову булаву, залізний панцир, залишки бойового бронзового пояса, «золотий» батіг, два ножі, уламки двох залізних наконечників дротиків, залишки чотирьох сагайдаків зі стрілами та глиняну амфору, які хаотично валялися на землі.

Також біля не розграбованого поховання було виявлено меч з обкладеним золотом руків'ям і піхвами, а за кілька метрів — два інші поховання, які належали вельможній жінці віком 20-30 років та її малолітньому сину. Обоє були покриті великою кількістю золотих прикрас. Зокрема, жінку прикрашали золоті браслети, золоті персні, масивна золота гривна, золоті сережки. Хлопчик у руках стискав золотий браслет, поруч лежав пояс із золотими ґудзиками.

Всього в камері було знайдено 600 золотих речей і три інші поховання. Вони належали слугам, яких, як вважають, було насильно вбито та поховано поруч із вельможами.

Розглянувши всі знахідки, археологи позабирали їх. І, мабуть, вони б повернулися назад до своїх палаток, заставивши бульдозеристів засипати курган, але Б. Мозолевський відчував, що не все в ньому знайдено. І щось потягнуло його вбік, куди він і направився. А там, на підлозі, лежав золотий предмет. Це була пектораль, яка належала похованому скіфському вельможі.

До речі, ця подія сталася 21 червня о 14:30. Тобто в середині дня давнього язичницького свята — Сонцестояння. 

Вважається, що пектораль виготовили грецькі майстри-торевти на замовлення скіфської знаті у другій чверті IV ст. до н. е. в ювелірних майстернях Афін або Пантікапея із золота 958 проби, вагою 1148 г та діаметром 30,6 см.

Виготовлялася вона литтям за втраченою восковою моделлю, а ще карбуванням, гравіюванням, філігрануванням, паянням та інкрустацією кольоровими емалями.

За формою пектораль є місяцеподібною і складається з трьох ярусів, в яких зображено людей з дикими, домашніми та міфічними тваринами і квітами. На думку дослідників, вони можуть відображати символічну карту володінь скіфів. Адже якщо перевернути пектораль нижнім, опуклим краєм догори, на овечій шкурі, зображеній на ній, можна побачити Кримський півострів і характерні контури півдня України! А рука того скіфа, що стоїть на колінах ліворуч від шкури, це точка в околицях Мелітополя.

Інші ж вважають, що символіка пекторалі може бути скіфським календарем або означати народження, смерть та загробне царство. 

Крім того, існує версія, що пектораль володіє містичною силою. Для прикладу, працівниця музею історичних коштовностей, в якому вона зберігалася, Любов Клочко в інтерв'ю журналістам розповіла, що зі всіх експонатів саме біля вітрини з пектораллю відвідувачі затримувалися найдовше. Так у 1974 році музей відвідав Томас Говінґ — відомий американський учений і тогочасний директор Метрополітен-музею в Нью-Йорку. Біля пекторалі він стояв більше години, а коли відходив від неї, то знову повертався.

Проте не тільки пектораль має містичну силу. Вважається, що і Б. Мозолевський також міг нею володіти. Це й допомогло йому знайти артефакт.

Влітку 1991 року, під час розкопок кургану Соболева могила (Дніпропетровська область), на глибині 10 м було знайдено багате поховання скіфського жерця-енерая (жерці скіфської богині Агрімпаси. Енераї носили жіночий одяг, виконували жіночі обов'язки, дотримувалися звичаїв, призначених для жінок, і говорили в жіночій манері), дівчинки і хлопчика, з великою кількістю артефактів. Це золота гривна, браслети, футляр для лука і стріл, чотири списи, п'ять сагайдаків зі стрілами, нагайка, меч та набір ритуального посуду — ріг, келих і кубок.

Для Б. Мозолевського цього було недостатньо. Він шукав скіфське веретено. «Хлопці, зайдіть мені веретено!», — звертався він до колег, а ті дивувалися, адже в жіночих скіфських похованнях (саме за жінок вважали енераїв) не знаходили веретен. Та Б. Мозолевський наполягав на своєму: «веретено, яке я шукаю, – мало належати скіфському жерцю». 

З часом його все ж таки знайшли, хоча на думку дослідників, це було практично неможливо. 

Вже перед смертю, хворіючи онкологічною хворобою, Б. Мозолевський часто розповідав друзям, що його тисне та душить знайдене ним золото. А ще скаржився, що темними ночами у вікно до нього стукає той самий жрець із Соболевої Могили.

На думку автора, Б. Мозолевський мав екстрасенсорні здібності, якими, до речі, часто володіють люди, які цього не усвідомлюють. 

Але повернімося до пекторалі. Починаючи з 2014 року, тобто з початком російсько-української війни, в музеї, де вона знаходилась, виставляється її копія, зроблена за зліпком із металу, а зверху покрита золотом. Оригінал, із метою безпеки, є в евакуації. Його місце перебування не розголошують.