Загадкова цивілізація трипільців

Трипільська культура, відкрита 1896 року археологом-любителем Вікентієм Хвойкою (1850–1914), існувала приблизно між 5500 та 2750 роками до н. е. і охоплювала території сучасних Румунії, Молдови та України.

У часи свого розквіту трипільці створили найбільші поселення в Європі — справжні протоміста, що займали площу до 450 гектарів і налічували до 15 тисяч мешканців.

Жили вони в одноповерхових будинках, які складалися з житлової частини та господарських ям. У кожному такому житлі було по два-три вогнища.

Іншим типом осель були наземні двоповерхові глинобитні будинки площею від 30 до 150 м². Вони мали складну конструкцію:

підлога складалася з обпалених глиняних валиків, укладених на дерев’яний поміст і обмазаних глиною;

стіни споруджувалися на дерев’яному каркасі, також обмазувалися глиною й часто розписувалися орнаментом.

Основним заняттям трипільців було землеробство. Вони вирощували ячмінь, жито, пшеницю, просо, а також бобові, льон і садово-городні культури, випікали хліб.

Додатково займалися полюванням, рибальством і ремеслами. Особливо розвиненим було гончарство — трипільська кераміка вражає різноманіттям форм і яскравими орнаментами.

Деякі дослідники вважають, що саме трипільці були винахідниками колеса. Це сприяло їхнім пересуванням і освоєнню нових територій, зокрема Західної України, про шо свідчать знахідки, зроблені в останні десятиліття. Зокрема  у 2016 році біля містечка Винники коло Львова, на горі Жупан, археологи виявили залишки двоярусної наземної споруди з глинобитними стінами, яка була спалена під час характерного для трипільців обряду залишення поселення. 2019 року на тому ж місці знайдено уламки унікальної трипільської амфори.

У 2018 році біля села Дуброва Стрийського району Львівщини автор цих рядків виявив петрогліфи, один з яких нагадував трипільський хрест, знайдений В. Хвойкою 1898 року на поселенні Верем’я. І хоча археологи проігнорували повідомлення автора про знахідку, вже у 2023 році в сусідньому селі Ілів ними було відкрито кераміку фінального етапу трипільської культури (кінець IV тис. до н. е.), а також сокири з опоки та численні фрагменти посуду.

Релігія трипільців була політеїстичною. Вони шанували Богиню-Матір, божеств грому, сонця, неба і вітру. Існували й духи-покровителі та були поширені культи вогню і бика — символів сонця й чоловічої сили.

Окрім того, трипільці зналися на сузір’ях і, ймовірно, використовували психоактивні речовини під час ритуалів, що надавало їхнім обрядам містичного характеру.

Також існує гіпотеза, що трипільці мали власну систему знаків — протописемність. Вона складалася з логографів, що позначали окремі поняття. 

Щодо суспільного устрою, то в трипільців спочатку панував матріархат, який із часом змінився патріархальними родовими відносинами. В обох випадках основною соціальною одиницею трипільського суспільства була велика сім’я, що складалася з кількох малих парних сімей. Такі родини жили у великих будівлях, розділених перегородками на відсіки. Кілька родів утворювали плем’я, а група племен — міжплемінні об’єднання.

Дослідник Анатолій Кифішин висловив гіпотезу, що загадкова країна Аратта, згадана в шумерських текстах, могла знаходитися на території сучасної України й ототожнюватися з Трипільською культурою. Підставою для цього стали:

піктограма «Аратта», виявлена на написах Кам’яної Могили;

схожі символи на трипільських і шумерських артефактах («зірка Іштар», «вода», «рослина», «будинок»);

глиняні кульки з поселення Майданецьке, подібні до тих, що використовувалися в шумерських храмових господарствах для обліку продуктів.

Про можливу спільність культур свідчать і Тертерійські таблички, знайдені 1961 року в Румунії. Вони містять протошумерські написи й датуються близько 5500 роком до н. е. 

Деякі гіпотези припускають, що предки трипільців, як і шумерів, мешкали на півдні Причорномор’я. Уже після катастрофічного потопу вони переселилися на північ, де й утворили Трипільську культуру.

ДНК-аналіз решток чотирьох жінок пізнього етапу Трипілля показав, що вони мали європейський неолітичний генетичний компонент і були ближчими до давніх європейців, ніж до близькосхідних народів. У трьох зразках також виявлено степовий компонент, пов’язаний з мезолітичними культурами України.

Тож таким чином, можна припустити, що корінне населення Причорномор’я, уціліле після потопу, переселилося на північ і, змішавшись із місцевими племенами, створило Трипільську культуру.

Водночас, як було зазначено раніше частина цього населення мігрувала на Близький Схід, де започаткувала шумерську цивілізацію.

Відтак зв’язок між ними не переривався. Про це свідчать шумерські тексти, в яких Аратта постає як багатий і давній край, з яким Шумер підтримував контакти від надавніших часів. Утім, попри ці тривалі культурні та торговельні зв’язки, сама Трипільська культура згодом зникла.

Причинами цього дослідники називають зміни клімату та тривалі посухи, виснаження ґрунтів і лісових ресурсів, зростання соціальної напруги у великих поселеннях, а також міграції зі степів індоєвропейських племен, які поступово витіснили й асимілювали трипільське населення.