Всесвітній потоп у Чорному морі

Ідея реальності Всесвітнього потопу не нова. Багато хто вважає, що його виникнення пов’язане з падінням на Землю метеорита. Мовляв, саме ця катастрофа спричинила великі повені по всій планеті, які згодом переросли в міфи.

Інші дослідники вважають, що потопи мали локальний характер і відобразилися в міфах перших цивілізацій через повені річок та озер. Однією з таких версій є Чорноморський потоп. У 1998 році Вільям Раян і Волтер Пітман, геологи з Колумбійського університету, опублікували дані про величезну повінь через Босфор, що сталася близько 5600 року до н. е. Вона призвела до того, що води Середземного моря влилися в Чорне море, перетворивши його з невеликого прісноводного озера на солоне море.

Цей різкий приплив морської води, ймовірно, спричинив потоп, який затопив величезні площі родючих земель і змусив людей рятуватися втечею. Прибережні села та сільськогосподарські угіддя зникли під водою. Це справило незабутнє враження на мешканців, які були змушені переселятися. І йдеться не про поодинокі села, а про цілі народи. Враховуючи, що в той час ще не було винайдено колеса і жодного іншого транспорту, окрім водного, стає зрозуміло, чому практично в кожному міфі різних народів фігурує човен-ковчег — люди рятувалися по воді.

Також невідомо, які цивілізації залишилися похованими на дні Чорного моря. Дослідження болгарськими археологами причорноморських культур, зокрема варненського некрополя, свідчать, що перед потопом на Причорномор’ї існували високорозвинені цивілізації. У них уже був соціальний поділ на багатих і бідних, монументальна архітектура та царська влада. Археологічні поселення розташовувалися на відстані 50–70 км від тогочасної берегової лінії.

Тому не дивно, що саме звідси могли походити шумери. До того ж, як зазначалося раніше, у Кам’яній Могилі були знайдені протошумерські написи, де згадується міф про потоп.

Пізніше тексти про потоп зустрічаються на табличці з Месопотамії. Згідно з ними, боги вирішили послати потоп, щоб знищити людство. Енкі, бог підземного моря та прісної води, попереджає Зіусудру, правителя міста Шуруппак, побудувати великий човен.

Сім днів і ночей лютує страшна гроза. «Величезний човен кинуло по великих водах». Потім з’являється Уту (Сонце), і Зіусудра відкриває вікно, падає долілиць і приносить у жертву вола та вівцю.

Після цього на табличці розповідається, що потоп закінчився, і Зіусудра падає ниць перед Ану (небом) і Енлілем (Володарем подиху), які дають йому «подих вічний» для «збереження тварин і насіння людства».

Багато вчених вважають, що автори біблійного потопу могли черпати ідеї з більш ранніх шумерських або месопотамських міфів, зокрема через контакти з аккадською, вавилонською та ханаанською культурами.

Нещодавно на горі Арарат у Туреччині, де, за біблійними розповідями, осів Ной після потопу, вчені міжнародної команди почали досліджувати таємничий курган, відомий як формація Дюрупінар. Він має форму човна, яку віряни довгий час вважали залишками ковчега.

Як вдалося встановити, форма і розміри утворення до моторошності схожі на біблійні розміри Ноєвого ковчега, описаного в Старому Завіті: 300 ліктів завдовжки, 50 ліктів завширшки і 30 ліктів заввишки.

Після збору зразків гірської породи і ґрунту та подальшої експертизи в Стамбульському технічному університеті з’ясувалося, що вони містять сліди глиноподібних матеріалів, морських відкладень і залишків морепродуктів, зокрема молюсків. Вік матеріалів становить від 3500 до 5000 років. Це майже збігається з періодом, коли, ймовірно, відбувся потоп.

Таким чином можна припустити, що шумерський міф і біблійна розповідь відображають реальні події порятунку від потопу. Можливо, давні люди, рятуючись, знайшли нову батьківщину в Месопотамії, де в післяпотопний період зародилася Убедейська культура — предтеча шумерської цивілізації. Туди вони і перенесли міфи про потоп, які згодом були записані на глиняній табличці, а вже пізніше увійшли до складу Старого Завіту.