Кам'яне село та його таємниці

Кам’яне село — унікальна природна пам’ятка, розташована в Житомирській області, на схід від села Рудня-Замисловицька Олевського району. Це скупчення величезних гранітних валунів, які займають площу близько 15 гектарів і за формою нагадують будівлі. Окрім вражаючих краєвидів, це місце приваблює туристів особливою містичною атмосферою та поєднанням природної краси з легендами.

Щодо їхнього походження, вчені висувають дві основні гіпотези. Перша припускає, що їх переніс льодовик під час останнього льодовикового періоду. Однак існує вагомий аргумент проти цієї версії: у Кам’яному селі не знайдено слідів льодовикових відкладень, а його розташування далеко від Дніпровської зони зледеніння теж не підтверджує цю теорію.

Друга версія стверджує: валуни — результат руйнування гранітних порід внаслідок вивітрювання та денудації. Деякі вчені дійсно вважають, що вони пов’язані з корінними породами, які залягають тут. Але й ця гіпотеза викликає сумніви — адже не все в структурі та розташуванні валунів можна пояснити лише природними процесами.

Альтернативний дослідник та астрофізик Анатолій Іванов висловлював думку, що цивілізація, яка встановила камені, володіла технологією тимчасового надання їм невагомості та обробляла їх за допомогою лазерних інструментів.

Я не вважаю, що для їхнього створення використовували лазери чи технології невагомості, проте погоджуюся, що хтось штучно розташував ці валуни, адже вони стоять не хаотично, а з певною відстанню один від одного, утворюючи планування, яке нагадує село з будинками. Така впорядкованість не могла залишитися непоміченою й ніби підводить нас до розповідей місцевих жителів, легенди яких надають цьому місцю ще більшої загадковості та відкривають перед нами різні уявлення про його минуле. Одна з них оповідає, що колись тут стояло велике село, де мешкали заможні люди. Одного сонячного дня туди прийшов бідний чоловік і попросив шматок хліба в господаря великого маєтку. Той, замість допомоги, просто відмахнувся. Старий чоловік посміхнувся і пішов далі. Він виявився самим Господом, який, розгнівавшись, покарав село: його мешканці та їхні будівлі перетворилися на кам’яні брили. На одному з валунів, кажуть, залишився відбиток Божої стопи.

Інша легенда говорить про битву між Богом та Дияволом, яка відбулася на цьому місці. Після довгої боротьби Бог переміг, Сатана повернувся до пекла, а Господь вознісся на небо. На згадку про цю подію залишився «Камінь Бога» з відбитком Його стопи. За переказами в ній завжди є вода, яка тепла навіть взимку. Легенда обіцяє, що той, хто стане босоніж у цю воду, помолодіє і здійснить свої найзаповітніші мрії.

Звісно, скептики пояснюють цей «слід» природними утвореннями. Однак якщо припустити, що камені були м’якими в момент появи відбитка, це переносить нас на два мільярди років у минуле — саме тоді, за геологічними оцінками, сформувалися ці граніти. Навряд чи хтось у той час міг залишити подібний слід. 

Між іншим, існують гіпотези, що інки в давнину знали методи розм’якшення каменю, можливо, за допомогою спеціальних розчинів — рослинних кислот, ферментів або сумішей моху з водою. Це дозволило їм ідеально підганяти блоки граніту чи андезиту один до одного, створюючи настільки досконалі споруди, що сучасні технології важко досягають такого рівня точності. Приклади подібної обробки можна спостерігати у Мачу-Пікчу та Саксайуамані.

Цікаво, що подібні методи обробки могла застосовувати й набагато давніша високорозвинута цивілізація. Тож що, якщо для створення Кам’яного села вони застосовували метод розм’якшення каменю? Уявімо, що ці гранітні валуни були як пластилін: їх можна було різати, формувати та встановлювати. Це робило б їх ідеальними «будівельними блоками» в такому стані. І саме тоді, під час роботи, коли камінь був розм'якшеним, хтось міг залишити свій слід, який застиг під час затвердіння.

До речі, яскравим підтвердженням штучної обробки в Кам'яному селі є дивовижний камінь-компас, верхівка якого, немов навмисно, обрізана. Його тріщини вказують на сторони світу з такою точністю, що це нагадує справжній компас. Недарма місцеві називають його «камінь-хрест» або навіть «жертовник» — адже характерна щілина ділить його рівно на чотири частини.

Також загадковим є так званий Чортовий розкол. На перший погляд, це просто розщеплений камінь. Та уважний дослідник одразу відчує — перед нами сліди втручання якоїсь сили, що навряд чи була природною. Існує вірування: той, хто пройде між розколом, позбудеться усього негативу й отримає захист на майбутнє. Здається, сама структура каменю здатна впливати на людську ауру.

Дивовижно, але цей феномен напрочуд нагадує скелю Аль-Наслаа в північно-західній частині Саудівської Аравії. Велична, заввишки майже 10 метрів і завширшки понад сім, вона буквально розсічена надвоє і прикрашена численними петрогліфами, серед яких фігури вершників на конях.

Коли дивишся на неї збоку, виникає враження, ніби невидимий різець гігантських масштабів розділив камінь із математичною точністю. Хто це зробив? Природа? Чи, можливо, якась сила, про яку ми лише починаємо здогадуватися?

І щоб підтвердити або спростувати цю гіпотезу про штучний розріз Аль-Наслии, потрібні ретельні археологічні дослідження. Це стосується і Кам'яного села. Проте вже на початковому етапі виникає серйозна складність: «корені»  гігантських каменів розташованих у селі проникають у землю на півметра, а іноді й на два–три метри, що робить розкопки технічно складними та потенційно ризикованими.

Крім того, багато археологів підходять до таких робіт дуже обережно, оскільки результати можуть поставити під сумнів усталені уявлення про минуле. Навіть не самі розкопки, а дослідження за допомогою сучасних технологій, зокрема георадару, можуть виявити приховані порожнини, сліди обробки каменю та інші ознаки діяльності розумної істоти.