Кістки бізонів біля Амвросіївки

У 1935 році біля міста Амвросіївка Донецької області, у верхів’ї балки Казенної — правої притоки річки Кринки, археолог В. Євсєєв відкрив пізньопалеолітичну стоянку.

Згодом, у 1940 та 1949 роках, основні розкопки на ній провели археологи Іван Підоплічко та Павло Борисковський, а у 1980–1990-х роках дослідження продовжила О. Кротова.

Це дало встановити, що загальна площа Амвросіївської стоянки становить близько 450 м², а її вік сягає 18–19 тисяч років (середній етап пізнього палеоліту).

Серед знайдених артефактів — численні фрагменти кістяних вістрів списів, прикраси з каменю та викопних скам’янілостей, а також кам’яні знаряддя праці (скребки, різці та інші інструменти), які використовувалися ранніми людьми для обробки їжі та різних матеріалів.

На більшості крем’яних виробів виявлено сліди різання м’яса та обробки кістки й рогу.

Також знайдено залишки вогнищ, що свідчать про організований побут і наявність певних соціальних структур.

Найунікальнішою знахідкою стало кістковище бізонів, розташоване приблизно за 200 метрів від стоянки. Тут виявлено розрізнені кістки понад 500 бізонів.

Це дозволяє інтерпретувати Амвросіївську стоянку та кістковище як одночасові, але різнофункціональні пам’ятки багаторазового використання:

стоянка — базовий (сезонний) табір;

кістковище — місце загонного полювання на бізонів і подальшого розбирання здобичі.

Нині Амвросіївська стоянка вважається єдиною в Європі та Азії палеолітичною пам’яткою, яка достовірно підтверджує існування колективного загонного полювання в пізньому палеоліті.

Таке полювання полягало в тому, що частина мисливців — загонники — шумом, криками, смолоскипами або камінням гнала стадо тварин у певному напрямку, тоді як інші мисливці чекали у засідці, щоб убити тварин списами чи за допомогою пасток.