Давні знання на кістках мамонтів

У Чернігівській області, поблизу села Мізин, розташоване одне з найдавніших і найунікальніших поселень первісних людей. Це відома Мізинська стоянка, датована 18–20 тисячами років. Саме на її території було знайдено два складно різьблені браслети з кістки мамонта, які привели до ще більшого відкриття.

Початок досліджень цього місця відноситься до початку ХХ століття. Влітку 1908 року в сусідньому селі Псарівка (тепер приблизно район Деснянськ) археолог Федір Вовк Вовк (1847—1918)  разом зі своїм учнем Сергієм Руденком орендували господарство для літнього відпочинку. У найближчому лісі Вовк знайшов невеликий кремінь, очевидно навмисно розколотий. Це спонукало його розпочати систематичні дослідження на місці, і він зміг визначити знахідку як палеолітичну стоянку пізнього палеоліту епохи Мадлен.

Вовк представив звіт про свої знахідки на конгресі археологів того ж року. Крім того, у рамках виставки він показав 72 кістки тварин та кілька невеликих експозицій крем’яних знарядь. Завдяки цим знахідкам, що вказували на давню активність у районі, розкопки, розпочаті ним 1908 року, були продовжені під його керівництвом, а через рік — його учнями П. Єфименком та В. Сахаровим.

Однією з найхарактерніших рис поселення на Мізинській стоянці були п’ять круглих житлових споруд. Кожна мала діаметр близько семи метрів і площу до 25 квадратних метрів. Ці куполоподібні житла включали кістки мамонта у конструкцію і нагадували чуми північних народів. Вони були побудовані з дерев’яних кіл, вкриті шкурами тварин, а зовні — облицьовані кістками та рогами. Поруч розташовувалися місця для обробки каменю та кісток.

Окрім житлових і господарських будівель, у цій місцевості знайдено багато високохудожніх виробів із бивнів мамонта: скульптури-ідоли, стилізовані жіночі фігурки, фігури тварин і птахів, складно гравіровані кістки мамонта, перший у світі ансамбль музичних інструментів та два браслети з, можливо, першим у світі орнаментом.

Невідомо, як саме були виготовлені ці браслети і як первісні люди  загинали їх 18 тисяч років тому, але декорації на них були виконані глибоким гравіюванням та червоним барвником.

Досліджуючи один із браслетів, радянський історик Борис Фролов звернув увагу на те, що на ньому є п’ять зон: три з них виконані меандрами у формі свастики, а дві — зиґзаґами.

Вивчаючи перші три зони, в яких було 30 меандрів, що складалися з 12 ліній, дослідник звернув увагу на Стародавній Єгипет. Там календар, створений єгипетськими жерцями у IV тисячолітті до н.е., складався з 360 днів у році та 12 місяців. Пізніше додавали п’ять додаткових днів, не включених у жоден місяць, присвячених пам’яті померлих. На цій підставі Фролов припустив, що 30 меандрів означають дні місяця, а 12 ліній — місяці. Множачи 30 на 12, отримуємо 360, тобто стародавній єгипетський рік. Це дозволяє припустити, що єгипетський календар міг виникнути ще в кам’яному віці.

Пізніше дослідник звернув увагу на дві зони зиґзаґів на іншому браслеті. У першій зоні — шість зиґзаґів по сім ліній кожен, тобто 42 лінії. У другій зоні — вісім зиґзаґів по сім ліній, тобто 56 ліній. Всього — 14 зиґзаґів, 98 ліній. Фролов знав, що в архаїчному місячному календарі чукчів, які жили на Далекому Сході Азії, було 14 тижнів по сім днів, всього 98 днів.

Таким чином, перед дослідником постав стародавній місячно-сонячний календар. Інші вчені були здивовані, дізнавшись, що браслети є древнім календарем.

Проте це не єдиний палеолітичний комплекс, де знайдено стародавній календар. У 1871 році палеолітичну стоянку виявили між селами Духів та Гінці (тепер Лубенський район Полтавської області). Розкопки почалися 1873 року археологом і вчителем Федором Івановичем Камінським (1845—1891).

Також увагу до цієї стоянки привернув академік Володимир Вернадський (1863—1945). Як дослідник давнини Полтавщини, він почав вивчати пам’ятку у 1915 році. Під час експедиції Музею природи Полтавської губернії розкопки одного з жител Гінцівської пізньопалеолітичної стоянки проводив Вадим Михайлович Щербакі́вський (1876—1957). Тоді було отримано деякі матеріали.

Розкопки стоянки Гінці ведуться донині, а найціннішою знахідкою є гравірований бивень мамонта віком 10–15 тисяч років. За дослідженнями американського історика та археолога Олександра Маршака, чергування довгих і коротких позначок на ньому є місячним календарем, що відображає спостереження первісної людини за фазами Місяця.

На жаль, у ключовий момент артефакт було втрачено. Одна з версій — його знищено в пожежі після бомбардування в Другу світову війну. Інша версія — артефакт було знищено раніше, під час громадянської війни 1918–1920 років, або вивезено за кордон для збереження у 1922 році, коли дослідник стоянки Щербаківський емігрував до Праги.

Історики та археологи досі не можуть зрозуміти, чому первісні мисливці мали календар і як вони знали точний час фаз Місяця та період обертання Землі навколо Сонця, що відповідає року. Ця загадка залишається нерозв’язаною і по сьогодні.

Стоянка в селі Межиріч Канівського району Черкаської області була випадково відкрита восени 1965 року місцевим жителем З. Н. Новицьким. Під час спорудження льоху на глибині приблизно двох метрів він натрапив на нижню щелепу мамонта. Про свою знахідку він повідомив вчителя місцевої школи Р. В. Головка, який, у свою чергу, сповістив Інститут зоології Академії наук Української РСР. Перші обстеження стоянки проводив співробітник Інституту зоології В. І. Свистунов, який припустив, що це нова стоянка пізнього палеоліту.

Для підтвердження цього факту на літо 1966 року були заплановані археологічні розкопки. Перший етап дослідження стоянки безпосередньо пов’язаний з діяльністю Підоплічка Івана Григоровича, який протягом 1966–1974 років керував розкопками. За цей час було відкрито три житла з кісток мамонта.