Де в Україні жили неандертальці?

Коли мова заходить про неандертальців, у багатьох виникає стереотипний образ кремезного, неотесаного дикуна кам’яного віку з кийком у руках. Проте сучасні наукові дослідження дедалі переконливіше руйнують цей застарілий образ. Неандертальці, яких довгий час вважали менш розвиненими за наших пращурів, виявилися майстрами складних технологій виготовлення знарядь праці. Так, у Франції було знайдено їхні відполіровані кістяні інструменти, виготовлені із застосуванням багатокомпонентних клеїв. Це сталося задовго до появи перших представників кроманьйонців.

Дослідження, опубліковані у 2013 та 2021 роках, засвідчили, що неандертальці могли чути й відтворювати звуки, подібні до мови сучасної людини. Вони мали добре розвинені органи чуття — зір і нюх. Це вимагало значних ресурсів мозку та вказувало на високий рівень когнітивного розвитку.

Подібні  відкриття змінюють наше уявлення про неандертальців як про примітивних істот, відкриваючи значно глибший погляд на їхнє життя, роблячи їх набагато ближчими до нас, ніж вважалося раніше.

В Україні відомо кілька важливих пам’яток, які допомагають відтворити побут і світогляд цих давніх людей. Однією з них є двошаровий грот Киїк-Коба на річці Зуя в Білогірському районі Криму. Це середньопалеолітичне поселення відкрив і досліджував археолог Гліб Бонч-Осмоловський (1890–1943) у 1924–1926 роках.
Тут було знайдено невеликі крем’яні знаряддя — гостроконечники, скребла, ножі — та кістки тварин: гігантського й благородного оленів, сайги, диких коней та ослів. Це свідчить, що мешканці Киїк-Коби займалися полюванням на велику дичину та виготовляли кременеві інструменти. 

Дослідник також зафіксував залишки стінки, спорудженої в мустьєрський період для захисту від холодних вітрів, і сліди трьох давніх вогнищ.

У видовбаному заглибленні біля грота було знайдено поховання неандерталки класичного типу, яка лежала на правому боці зі злегка підігнутими ногами. Поряд — поховання однорічної дитини, покладеної в скорченому, «утробному» положенні.

Цікаво, що 2013 року вчені з університету імені Фрідріха Олександра в Ерлангені та Нюрнберзі (Німеччина) висунули припущення, що останній притулок неандертальців міг розташовуватися саме в Криму. На їхню думку, якщо раніше вважалося, що неандертальці і предки сучасних людей змішалися на Близькому Сході, то на півострові це могло статися значно пізніше — під час останніх хвиль заселення.

Ще одним поселенням, де жили неандертальці, є Молодове І — багатошарова стоянка кам’яної доби на правому березі Дністра, поблизу села Молодове Чернівецької області. Її досліджував у 1950–1960-х роках археолог Олександр Черниш (1918—1993).

Це місце стало важливою пам’яткою, яка дозволяє глибше побачити тодішнє життя. Близько 60–50 тисяч років тому територію Молодового І неодноразово заселяли неандертальці, які займалися полюванням на мамонтів, коней, зубрів та оленів, а також збиральництвом.

Для захисту від холоду та вітру вони споруджували житла різної форми з кісток великих тварин. Археологи виявили круглі конструкції діаметром 6–8 метрів, збудовані з п’яти нижніх щелеп, дванадцяти черепів, п’ятнадцяти бивнів, тридцяти чотирьох тазових і лопаткових кісток та понад п’ятдесяти довгих кісток мамонта.

Усередині знайдено 15 вогневих ям із залишками обвуглених кісток і деревини. Це дало підстави вважати, що неандертальські житла мали дерев’яний каркас, накритий шкурами, а кістки виконували роль опор — своєрідний прообраз майбутніх юрт.

Неандертальці Молодового виготовляли кам’яні знаряддя — шкребки, ножі, гостроконечники — і навіть практикували гравірування та фарбування каменю.

Іншою важливою пам’яткою в якій жили неандертальці є печера Прийма біля міста Миколаєва Львівської області.

З 1980-х років тут працює археологічна експедиція Інституту українознавства імені Івана Крип’якевича під керівництвом Леоніда Мацкевого. У прискельній частині печери дослідники виявили кістки семи скелетів. 2004 року судово-медична експертиза підтвердила, що вони належать неандертальцям.

Подальші дослідження показали, що печера слугувала зимовим мисливським табором. Узимку неандертальці жили тут, полюючи на диких тварин за допомогою списів із кам’яними наконечниками. З настанням тепла вони залишали сховище й переходили до мандрівного способу життя.

Таким чином, археологічні знахідки дозволяють не лише зрозуміти, як саме неандертальці пристосовувалися до суворих умов природи, а й побачити загальну картину їхнього життя. Завдяки цим відкриттям ми можемо відтворити основні риси побуту неандертальців — їхнє мисливство, звички й навіть уявлення про смерть. Попереду ще чимало відкриттів, які допоможуть пролити світло на невідомі сторінки їхнього існування та взаємини з Homo sapiens — людьми сучасного типу.