У покоях Деміана костюм вибрався досить швидко. Він був глибоко-чорного кольору, який чомусь нагадував принцеві безодню, глибоку і ненависну. Розбавити чорноту тканини вирішили золотими обшивками на рукавах. Хлопець швидко вигнав дизайнерів - риб у пишних елегантних вбраннях - і навіть не дозволив залишитися Леві, пропускаючи повз вуха його шпильки про закоханість до Еліни. Хотілося побути на самоті, не бачити нікого й нічого, проте у думках нестепно крутилася принцеса Білого Королівства. Якоюсь магнітною силою Деміана тягнуло до неї все ближче і ближче.
- Запрошуємо Вас на обід, - у кімнату принца зазирнула рибина у чорному комзолі. Після того, як двері зачинилися, хлопець роздратовано пожбурив у них подушкою. Казав же, нікому його не турбувати!
Проте Деміан таки знайшов у собі сили висидіти обід у ледь не гробовій тиші із батьками і під пильним осуджуючим поглядом Чорної Королеви. Схоже, Еліна знову не захотіла прийти на спільну трапезу із ворогами свого королівства. Зі смаженими креветками і супом з мідіями принц впорався швидко, тож дозволив собі зухвало встати зі столу, навіть не подякувавши.
Проходячи повз кімнату Еліни, юнак вирішив підійти ближче до дверей. Згадка про принцесу трішки остудила його гнів і образу, серйозних підстав для яких, здавалося, не було. За дверима не долинало ні звуку, як би Деміан не прислухався. Цікаво, чи в себе зараз Еліна?
- Так-так, - порушив тишу дзвінкий голос, - невже підслуховуєте? - Деміан різко обернувся і побачив перед собою Фіру.
- Я не… - хлопець на мить завагався. Таємна радниця лише посміхнулася. У цій посмішці він прочитав щось таке, що він бачив у глузливих очах Леві.