Розділ 11 (1). Заміж за принца

Вранці Деміан прокинувся ні світ ні зоря. Обличчя хлопця залили сонячні промені, які доходити на морську глибину й вривалися через вікно до кімнати. Повсюди бігали й стрибали безтурботні сонячні зайчики, торкаючись то краю ліжка, то підвіконня, а деколи застрибуючи на хлопця. Деміан протер лице долонями, ніби намагаючись стерти промені й відігнати набридливих сонячних зайчиків. 

   Принц ліниво встав з ліжка та підійшов до вікна. Сонце сьогодні було навдивовижу яскраве і його промінці пробивалися у кожен закуток. 

   Деміан сперся на підвіконня. Уже завтра вони з Еліною офіційно стануть чоловіком і дружиною. Чи важко йому було від цих думок? І чи хотів він цього весілля? Чи, може, справді не варто було розривати стосунки з Авророю? Погляд хлопця блукав садом, який було чудово видно з вікна, ніби шукаючи відповідь на усі запитання, та, на жаль, їх там не було. Він зітхнув і відкрив великі скляні двері, що вели на балкон. У обличчя одразу в вдарила лагідна морська хвиля, огортаючи свіжістю і легкою прохолодою. 

   У саду уже плавали риби, русалки і тритони, прикрашаючи усе довгими стрічками та морськими квітами. Поміж риб плавав Леві, часто показуючи, куди і що класти, як і де прикрашати. Поруч Деміан побачив Ассоль - ту саму русалку, що сиділа у покоях Аврори. Вона прудко плавала між водоростями й розвішувала квіти, акуратно поправляючи стрічки, розклеювала пишні банти. Принц не міг не помітити, яким поглядом дивився на неї Леві, і подумки захихотів. Невже таки знайшов собі нову обраницю? 

   Натомість він не побачив у саду Еліни, це дещо його розчарувало. Цікаво, що вона робить? Де вона? Деміан тої ж миті струснув головою. Викинути б геть ці думки! Але він не міг не помітити, із яким трепетом думав про принцесу, із яким теплом згадував її білосніжне волосся й глибокі очі. Та ж ні, це не може бути закоханість! Ще кілька днів тому вони ненавиділи одне одного, а тут! От чому він завжди про неї думає? 

   Від думок про дівчину йому таки вдалося відволіктися - повз балкон безтурботно пропливла зграйка срібних морських коників, які виблискували під сяйвом вранішніх променів і світлом ліхтарів. “Таким життям, як у них, певно, кожен би захотів жити, - подумав Деміан. - Жодних турбот, переживань, проблем, думок… Хіба що їздять на тобі деколи, навіть не питаючи дозволу, але, думаю, це не так уже й важко”, - принц зітхнув, проводжаючи поглядом зграйку, що попливла собі далі, повз сад. 

   Голоси Леві й інших морських жителів стихли, певно, вони закінчили прикрашати сад і подалися до палацу. А Деміан досі стояв на балконі, вдихаючи свіже повітря та вдивляючись у місто. Там, ген далеко, були чорні дерева - ліс, а далі - скелі, ледь-ледь виднілися їхні верхівки, немов шпилі палацу. 

   Він перевів погляд на сонце - блідо-жовте коло, що пускало свої промінці на саму глибину. Цікаво, як воно це робить? Адже відстань величезна… А воно дає своє світло усьому підводному світові. Хлопця, доки він себе пам’ятав, завжди манило до себе сяйво цього жовтого світила. Він часто запитував маму про нього, а вона розказувала казки про учених, що все життя присвячують тому, що спостерігають за ним. Але ці вчені живуть на суходолі, і видно їх звідти сонце набагато краще, воно яскраве й тепле, а вночі перетворюється на місяць - блідо-білий човник, що плаває по небу, вкритому маленькими світилами-сонцями - зірками. Деміан запитував, що таке сонце, але матір не знала відповіді на це питання, казал, що це, певно, щось схоже на море. 

   Цікаво, що там іще, в тому небесному морі? Які ті зірки, яке те сонце? От би поглянути, хоч одним оком! У дитинстві Деміан потайки мріяв втекти на суходіл і стати одним із тих учених, що цілими днями лише те й роблять, що дивляться на сонце і ті загадкові зорі. Як же було б чудово! Діти такі вигадники… Але з іншого боку, їхні світлі мрії й фантазії роблять цей світ кращим. А коли ми виростаємо, то стаємо інакшими. Думаємо про буденність, часто не помічаємо того, що навколо нас, а часто - думаємо лише про себе. Перехожі кудись поспішають, про щось завжди думають, та забувають про духовне. Але ніхто із нас не наважиться встановлювати свої правила й зазирати до чиєїсь душі. Думки і принципи розійдуться, або розчиняться в повітрі. Але ж має бути якась рівновага, хтось покликаний мріяти і розгадувати таємниці, а хтось - перейматися буденністю. Деміан подумав, що він так само перехожий у чиємусь житті - прийде й піде. Але наскільки довго він затримається - залежить лише від нього. 

   Хтось надто голосно відкрив двері, аж, здається, увесь палац здригнувся. Принц обернувся - на порозі стояв Леві, склавши руки на грудях і дивлячись на нього геть незадоволено. 

- І чого це ти досі тут? - суворо запитав він. - Ми он уже й сад прикрасили, а ти досі у піжамі! Перевдягайся й хутчіш до нас - бо ж завтра весілля, забув? 

- Не забув, - буркнув Деміан, заходячи до кімнати. 

- На вулиці холодно, хочеш застудитися і шморгати носом під час романтичного поцілунку? - Леві зачинив двері на балкон. 

- Ніякого поцілунку не буде! - різко відповів принц, хутко перевдягаючись. 

- Аякже! - різко розвернувся Леві. - Хіба я не бачу, що у тебе є до неї почуття? 

- Ти забув, що було у перший день її приїзду? 

- Я бачу, як змінилося твоє ставлення до неї і ваші відносини! Не роби із мене дурня! - Леві пройшов кілька кроків кімнатою. - Давай швидше, на тобі лежить важлива місія - треба обрати страви для весільного столу. 

- Там буде й Еліна? - зацікавлено зиркнув на друга Деміан. 

- І не кажи мені після цього, що вона тобі не подобається! - фиркнув Леві. 

- А у тебе, я бачу, теж з’явилася дівчина? - принц не втрачав нагоди кинути шпильку другові.

- Ти це про кого? - насторожено зіщулився тритон. 

- Припини, я бачив, як ти дивився на Ассоль! А вона нічогенька, а рівних їй у співі, кажуть, немає у всьому Чорному Королівстві!

   Леві лише фиркнув.