Розділ 10 (2).

Кімната була дещо тьмяною, все ж, чорно-сині стіни із золотими вертикальними полосками не створювали затишну атмосферу у кімнаті. Золоті штори були відсунуті, до кімнати потрапляло слабке сонячне світло, а золота люстра під самою стелею додавало йому сяйливості та чіткості. 

   Посередині стояло величезне ліжко із балдахіном, на якому сиділа дівчина із довгим білявим волоссям. Кучері спадали на її бліде обличчя, проте не приховували синців під очима від довгих недоспаних ночей. Вона тримала у руках гребінь і розчісувала ним своє шовкове волосся, плавно проводячи по ньому руками. 

   Побачивши непроханого гостя, вона швидко встала, відкинувши в сторону гребінець, й втупилася у Деміана великими темно-зеленими очима. 

- Сподіваюся, ти прийшов просити вибачення за свою зухвалу поведінку, - холодно мовила вона, згрібши волосся назад. 

- Я ніколи й ні в кого не проситиму вибачення, тим паче у тебе, - дещо холодно мовив Деміан, усе ще ріжучи принцесу нищівним поглядом. 

- Думаю, тоді тебе взагалі ніхто не поважатиме й максимум твоїх зусиль піде на зваблювання служниць, - спокійно мовила Еліна, здається, навіть не помітивши тону принца. Ти диви, навіть про це їй уже доповіли! 

   Та ж вона відверто з нього глузувала! Деміанові так хотілося відповісти щось грубе й образливе цій самовпевненій принцесі, проте він згадав про погрози матері і стримав язика за зубами. Хоче, аби він був ніжним? То нехай! Але вибачатися перед Еліною він не стане!

- Ти маєш рацію, я поступив занадто зухвало. Проте й твоя поведінка була неприпустимо, - Деміан вирішив пропустити повз вуха швильку про Аврору. 

- Добре, вважаймо, що це було вибачення. Я також поступила занадто грубо, - схоже, ця дівчина знала собі ціну. Але нічого, Деміан зможе її підкорити. 

- Певно, я не одразу зрозумів, із ким маю справу, - принц пройшовся кімнатою, розглядаючи покої. Схоже, принцесу не обділили, але кімната здалася йому занадто темною, тож при нагоді можна буде пересилити принцесу. - Але, думаю, ми зможемо знайти спільну мову, адже ми післязавтра одружуємось.- Деміан скоса глянув на принцесу, стежачи за тим, як скисло її обличчя.

- Це не означає, що ми будемо мати теплі чи романтичні стосунки, - суворо й непохитно мовила Еліна. Ну прямо як її матір, така ж холодна і серйозна! 

- Звичайно, але ми можемо принаймні стати друзями, - лагідніше промовив Деміан і сів поруч з Еліною на ліжко. Дівчина дещо скептично поставились до такого його кроку й відсіла трохи далі. - До того ж, хто сказав, що ми не можемо мати романтичні стосунки? - Деміан дещо хитро подивився на Еліну. Її це, здається, не сподобалося. 

- Я не хочу мати справу із зухвалим грубіяном, - відказала вона, недовірливо дивлячись на хлопця. Щось цікаве, адже нещодавно він обізвав її та сказав, яка вона некрасива, а тепер каже, немов у них можуть бути якісь стосунки. Справді, у цьому Чорному Палаці, схоже за все, ненависть дуже шкидко змінюється любов’ю…

   А тим часом Деміан вирішив діяти дещо серйозніше. Впертість цієї дівчини йому не подобалася все більше.

- Давай забудемо той конфлікт. Погарячкував, з ким не буває. Я ж не знав, яка ти насправді, - він хитро подивився на дівчину й підморгнув їй. - До того ж, ми скоро одружимось, тож нам варто поближче пізнати одне одного. Еліна лише гмикнула:

- Чому це тобі раптом захотілося ближче познайомитися зі стервом? - мовила вона і встала, підійшовши до вікна й із підозрою дивлячись на Деміана. 

   Хлопець ледь не скипів. Яка ж вона нахабна! Але, незважаючи на це, гарна. Деміан не міг не захопитися яскравим кольором її темно-зелених очей, витонченими рисами обличчя, пишними локонами та тендітними руками. Здавалося, зовнішність її була ідеальною, без жодних недоліків, проте характер - далеко не найкращий. Але Деміану почала подобатися ця самовпевненість та впертість своєї майбутньої дружини, тож він вирішив дещо вільніше поспілкуватися з нею.

- Еліно, - лагідно мовив він, підійшовши до дівчини з-заду, зовсім близько. - Ми із тобою маємо бути зразковою парою, адже наш шлюб - це важливий крок у стосунках між нашими королівствами. Ти ж чудово розумієш це, - Деміан був уже зовсім близько до вуха принцеси, навіть відчув її тепло, яке немов ішло від усього тіла. Дівчина спробувала відійти, проте він міцно взяв її за тендітні плечі, трохи стиснувши їх. - Наші батьки дуже хочуть, аби ми не зіпсували шлюб. Тож нам обом доведеться скоритися, - прошепотів він у саме вухо Еліни. Дівчина здригнулася, проте не пручалася. Вона уже не відчувала колишньої огиди до принца Чорного Королівства, проте й не мала до нього жодної симпатії. 

- Я розумію, - тихо мовила Еліна. - Нехай буде так, любий, - із неприхованою іронією мовила вона. 

- Чудово, що ти це розумієш, - Деміан лагідно провів по плечу дівчини. - Думаю, ти умієш бути покірною та дотримуватися правил.

   Еліна лише фирнула. Рухи Деміана були лагідними, від коного дотику пальців Еліні було незручно, але в той же момент вона не хотіла, аби він пішов геть. Щось в ньому було таке, що водночас притягувало, немов магнітом, але й відштовхувало, мов струмінь холодної води. Схоже, хлопець відчував це і був обережнішим. 

- У тебе хтось був у Білому Королівстві? - запитав він, досі не відпускаючи Еліну. 

- Тебе це не обходить, - дещо холодно відповіла дівчина. 

- Я намагаюся бути з тобою відвертим, - мовив Деміан, відкинувши волосся з обличчя принцеси, вона різко від нього відхилилася, проте хлопець устиг втримати її за плече. 

- У мене нікого не було, - так само холодно відповіла Еліна. - І якщо ти уже запитав, то я б хотіла почути і твою відповіь на це запитання, - у голосі дівчини відчулася нотка цікавості. 

- У мене нікого немає, - відповів Деміан. Він відпустив плече принцеси й відхилився від її вуха. 

   Еліна обернулася й пильно вдивилася у темно-карі очі Деміана. Такі глибокі, здається, у них можна було втонути, пропасти у темно-карій прірві. Це ж треба… Еліна ніколи не відчувала себе так.