Розділ 9 (2).

Кімнату освітлювали світильники і величезна срібна люстра. Біла Королева стояла біля відчиненого вікна, із якого немов на долоні було видно усе місто. У обличчя дмухала ніжна та спокійна течія, проте огортала відчутною прохолодою. Королева вдивлялася у шпилі будинків та кольорові дахи. Це її королівство, вона тут правителька, сильна і владна. Проте зараз велична королева відчувала себе беззахисною та слабкою. Вона думала про свою доньку. Еліна. Це вона тоді вигадала це ім’я, таке ніжне.

   Королева, як і будь-яка матір, бажала своїй дитині лише найкращого. А от те, що їй доводиться силою видавати дочку заміж, краяло королеві серце. Їй хотілося, щоб Еліна була щаслива, а не страждала, щоб почувала себе у безпеці. 

   З роздумів її вирвали гучні кроки у коридорі і розмова за дверима. Двері відчинилися і до кімнати зайшов Білий Король. Він був у сніжно-білому костюмі, проте обличчя було стурбоване, а в очах королева побачила неспокійні вогники. 

   Король беззвучно закрив двері і підійшов до Білої Королеви. Сніжнобіле волосся, як завжди, спадало на плечі, легка біла сукня розвивалася від кожного подиху грайливої течії з відкритого вікна. Він поклав руки на плечі своєї дружини та поцілував її у лоб. Тепло від поцілунку огорнуло її, немов потік теплої води у холодну ніч, так ніжно та лагідно.

- Сміральдо, ти, як завжди, неперевершена, - мовив він, трішки відхилившись від королеви. - На тобі лиця немає, щось сталося? - запитав він, зазирнувши у очі дружини. Вона лише відвела погляд, проте король чекав на відповідь. 

   Королева знову підійшла до відчиненого вікна й, зіпершись на підвіконня, подивилася вдалину, на місто, освічене тисячами ліхтарів. Білий Король теж підійшов до вікна, трохи обійнявши її за тонкий стан. 

- В нашої дочки скоро весілля, - нагадала королева, не відриваючи погляду від міста. - Я дуже хвилююся за неї, - вона уважно подивилася на чоловіка. Вперше після повернення з Чорного Палацу вони заговорили про майбутнє свято Еліни. 

- Я розумію тебе, - мовив король, теж дивлячись у вікно. - Ти чудово знаєш, що ми не мали іншого виходу. 

- Мали! - очі королеви вороже втупилися у короля. - Ти міг придумати щось інше, міг, але не зробив цього! Тобі було легше віддати нашу доньку у чуже королівство, аніж попрощатися зі своїми землями! Ти навіть не уявляєш, що з нею можуть зробити! А ми навіть не дали їй охоронців! 

- Сміральдо, послухай, - Білий Король сказав це лагідно, проте у його голосі відчувався гнів. - Із нею нічого не станеться. До того ж, Еліна сама не хотіла брати із собою нікого, окрім Фіри. Ти знаєш, яка вона вперта! До того ж, скоро ми її звідти заберемо, і… 

   Король не договорив. По щоці Білої Королеви скотилася велика сльоза, у якій одразу ж відбилися вогні люстри та світильників. 

- Ти її не любиш, - ледь чутно мовила королева, проте чоловік почув її і пригорнув до себе. Якийсь час вони стояли так мовчки, вдивляючись у вогні міста. 

  Течія ставала холоднішою, королева дрібно затремтіла, і Білий Король закрив вікно. Вони обоє опустилися у два блідо-блакитні крісла із м’якими подушками. 

- Я люблю нашу доньку, - тихо сказав король, - але зараз нам важливо зберегти спокій у королівстві. Війни мають закінчитися, хтось мусить правити підводним світом, а хтось - земним. Я обіцяю, що з Еліною нічого не станеться. 

   Королева лише кивнула і подивилася в очі короля.Вона розуміла все, проте було важко усвідомити, що вони проміняли рідну дочку на владу. 

- Давай краще подумаємо, коли ми підемо у печеру… - Білий Король спробував змінити тему. - Чим швидше це станеться, тим скоріше ми зможемо забрати Еліну з Чорного Палацу. 

   Королева більш довірливо подивилася на чоловіка й кивнула. 

- На наступний день після весілля, - тихо мовила вона. - Подумай, кого потрібно взяти з собою… Ми не знаємо, що це за печери. І не знаємо, чому Чорний Король не звернув на них увагу раніше… 

   Після появи хлопців королева довго згадувала, як вона потрапила у підводний світ. Відтоді пройшло так багато часу… Та й по території Чорного Королівства вона не ходила уже досить давно, може, якби побачила ці печери, згадала б… Але вона навіть не знає, який зараз людський світ, не уявляє, що там. Вдягнені вони зовсім не за модою її світу. Може, й справді пройшло багато часу… 

- Ти маєш рацію, потрібно піти туди швидше, - з роздумів королеву вирвав Чорний Король. - Раптом Чорний Король дізнається про наш задум? Але він нічого не знає про печери. Я думаю, якщо це справді якесь незвичайне місце, то потрібно взяти кількох магів, звичайно, охорону, можливо якісь війська. Раптом нам вдасться пройти у людський світ? 

- Ми навіть не знаємо, як виглядає той світ, - мовила королева. Вона зазирнула у очі своєму чоловікові, розгледівши у них іскорку шаленості. Він бажав влади, хотів правити цілим людським світом… Королева знала, що територія земного світу набагато більша, ніж підводних королівств. Вони закінчувалися там, де починалися величезні скелі, які ще ніхто не міг перейти. Може, ті літописи навмисно хтось вигадав? Королева сумнівалася, що вони справді такі давні й написані ще за часів дружби із людьми… Вона узагалі не пам’ятала, щоб в її світі говорили про щось подібне. Море завжди було просто морем, а люди жили собі, навіть не замислюючись про існування життя під водою. 

- Сміральдо, - король нахилився ближче до королеви. - У нас у руках - ті, хто жив у людському світі. Ми можемо їх розпитати. 

   Королева лише відвела погляд. Звичайно, вони можуть дізнатися про людський світ. Але чи дійсно вона готова потрапити туди? В той світ, з якого так хотіла колись втекти… 

- Я стомилася, - тихо мовила вона, відкинувшись на спинку крісла. - Давай спробуємо покликати їх на вечерю і розпитати. Бо ж коли ми востаннє говорили із ними? Та й у їдальні останнім часом їли окремо... 

- Чудово, - усміхнувся Білий Король. Він лагідно подивився на дружину. Останнім часом королева була дещо дивною, проводила час на самоті. А все почалося з того часу, як вони дізналися про Славка і Петра, які прибули із людського світу… Може, просто хвилюється. Він ніколи не тиснув на свою дружину, завжди намагався бути із нею якомога обережнішим та ніжнішим, хотів зрозуміти її та підтримати. Але зараз вони взагалі говорили дуже мало і, здавалося, віддалилися одне від одного. Королю хотілося повернути ті почуття, які були раніше, повернути ту довіру та відданість. Але він розумів, що його дружині потрібен час.