Розділ 8 (3).

Фіра швидко йшла коридором Чорного Палацу, намагаючись наздогнати срібно-сіру маленьку рибу, яка надзвичайно спритно пливла й повертала. Фіра була на підборах, тож стукіт її туфель розносився луною по всьому палацу. Цікаво, навіщо Чорний Король кличе її до себе? Щось термінове, але що? Може, він знову щось задумав, підступний тиран?

   Маленька рибка нарешті зупинилася, дозволивши Фірі перевести подих. Вона про щось перемовлялася із двома раками у золотих жакетах із чорними списами, які стояли по обидва боки дверей у ажурній рамі із витесаними золотими гілками. Дівчина почала розглядати візерунок, зацікавившись стилем і граційними лініями. Зверху гілочки зросталися у один єдину, яка розгалужувалася на три товсті, нагадуючи корону, у який встромлено спис. Тим часом одан з риб у золотому жакеті постукала й увійшла. Фіра не стигла зазирнути всередину, проте натрапила на гнівний погляд срібно-сірої рибки, яка привела її сюди. Натомість, аби не наражатися на підозри, Фіра посміхнулися і запевнила: 

- Я лише розглядала візерунок. Так гарно! У нас у палаці немає таких спритних майстрів. А чому тут зображено корону, у яку встромлено спис? - Фірі хотілося задобрити рибу, аби налагодити із нею хороші стосунки. Принаймні, стерпні. 

- Це означає, що наш король єдиний, і будь-хто, хто захоче це заперечити, буде жорстоко вбитий, - відповіла рибка, незворушно дивлячись на Фіру, у якої очі округлилися й стали схожі на очі риби. 

- Так ціка-а-а-а-а-аво, - простягнула дівчина, з острахом дивлячись на двері. 

   Через кілька митей вони відчинилися, і риба у золотому жакеті урочисто промовила: 

- Ельфіра, таємна радниця Білого Королівства! 

   Фіра невпевнено зайшла до просторої зали, яка, певно, була кімнатою Чорного Короля. Стіни була такими ж чорними, прикрашені золотими візерунками та підсвічниками, як і весь палац, лише тут було під стінами стояли колони із сіро-срібного мармуру. Підлога була викладена чорними та сірими квадратами, ніби шахова дошка. Під самою стелею висіла величезна кришталева люстра. Посередині кімнати стояв трон, збоку - шафа із документами, певно, законами, невеличкий сейф та величезне дзеркало у золотій рамі. Було усього лиш два вікна, великі, від самої стелі, із мармуровими підвіконнями. Фіранки були золоті, підв’язані з боків срібними стрічками. 

   Коло трону стояв Чорний Король. Корони на ньому не було. Вдягнений він був у золотий фрак та чорні брюки. Вигляд він мав бездоганний, лиш волосся на голові було розкуйовджене. Він подивився на Фіру і одразу ж відвів очі. Король був розгубленим, що дуже здивувало Фіру. Вона боязко підійшла ближче, сподіваючись, що її як таємну радницю Білого Королівства ніхто не чіпатиме. 

- Що ж, Ельфіро, вітаю, - першим заговорив король. Фіра мовчала. Навіщо він покликав її? Чому має такий вигляд? 

- Добридень, - після довгої паузи мовила дівчина. Вона побачила недобрий осміх у очах короля, але подумки запевнила себе, що їй просто здалося. 

- Вітаю, нещодавно в тебе був День народження. - продовжив король, підходячи ближче до дівчини. 

- Дякую, - відказала Фіра, намагаючись триматися й не видавати тремтіння в голосі.  

- Не бійся, я нічого тобі не зроблю, - схоже, він помітив тремтіння дівчини. - Ми поговоримо не про державні справи, а про дещо… особисте. 

   Фіра розгублено поглянула на короля. Що особистого вони можуть мати? Проте за посмішкою короля, хитрою, наче в лиса, ховається страх. Невідомий йому, незвичний. Коли він востаннє боявся? Нарешті він зібрався з думками і, натягнувши на обличчя ту саму маску незворушності й зухвалості, промовив: 

- Я хочу розповісти тобі одну історію. Можливо, ти дещо чула, усе ж, треба віддати належне, ти - таємна радниця. Але дещо буде для тебе нове. Ти чудово знаєш, що колись ми із Чорною Королевою мали доньку, сестру Деміана, прекрасну золотоволосу принцесу Корнелію. Вона була нашою втіхою та розрадою. Проте вона мала жахливу долю, уже написану за неї. Корнелія покохала нашого головного радника, Альберта. Всі знали, що парубок він чудовий, чесний, щирий та вірний. Але не завжди варто вірити чуткам. 

   Король обернувся й повільно пройшовся до вікна. 

- Він виявився останнім мерзотником. Як я міг думати про нього стільки хорошого? Проміняв принцесу на просту прислугу. Він розбив Корнелії серце. Їхнє кохання було щирим, справжнім, а Корнелія не могла жити без нього. Ти знаєш, що наша донька померла від горя. Занадто сильним було кохання до Альберта. Бідна дівчина, вона довгий час боролася із цим болем, але відомо, що час нікого не лікує. Вона не навчилася терпіти й переживати горе. Не навчилася забути біль. 

   Фірі здалося, що голос Чорного Короля затремтів. Йому було важко згадувати доньку та її важку долю. Батьківська любов притаманна навіть найжорстокішим тиранам, навіть у найбайдужіших людей вона жевріє в серці, адже діти - це їхнє життя, сенс їхнього існування. Ким би хто не був, своїх дітей оберігатимемо завжди, від усіх проблем та негараздів. 

   Король обернувся до Фіри. 

- Звичайно ж, і Альберт, і його коханка, отримали по заслугам. Отримали такі ж страждання, які пережила наша донечка. Вони вбили її, тому заслужили таку ж долю. 

   Фірі здалося, що у очах Чорного Короля зажевріла сльоза. Чи, може, лише здалося?

- Мені дуже шкода принцесу Корнелію, ваша величносте, - люб’язно мовила Фіра. Вона не розуміла, навіщо король розповідає їй цю історію. До чого тут вона, адже коли все це сталося, її ще й на світі не було. Хоча історія про принцесу Корнелію завжди їй подобалось - кохання, без якого людина помирає. Біль та горе, які вбивають. Вона захоплювалася таким сильним почуттям і з дитинства, коли батьки розповідали їй цю історію на ніч, мріяла про таке ж кохання. Може, вона уже знайшла його? Чи вона лише помиляється у почуттях Славка? Цікаво, як він там, у Білому Палаці?

- Проте є дещо, що ми приховуємо. - Обличчя короля стало зосередженим та холодним. - Принцеса Корнелія мала доньку від Альберта. Дівчинку королівської крові. Нам з Чорною Королевою було боляче дивитися на цю дитину, вона занадто нагадувала нам Корнелію. І Альберта, якого ми ненавиділи усім серцем. Цю дитину ми віддали, вона певний час була у надійних руках. - Король уважно дивився на Фіру. Його очі темно-сірого кольору проймали до глибини душі. Він вивчав обличчя дівчини, намагаючись знайти у ньому те, чого не бачив раніше.