Розділ 8 (1). Чорний Палац

Лагідні промінці сонця лоскотали Елінину щоку, від чого вона прокинулася. Солодко потягнувшись, дівчина згадала, що сьогодні вона має їхати в Чорний Палац. Веселила тільки одна думка: з нею їде Фіра. Хоч із кимось можна буде поспілкуватися! Принцеса зачесалася, вдягнула парадну білу сукню й вирішивши, що має бездоганний вигляд як для гості, спустился у Мармурову залу. 

   Тим часом Фіра уже давно не спала. Ввечері їй повідомили, що Білий Король вирішив відправити таємну радницю із принцесою Еліною до Чорного Палацу. Фіра була обурена цим рішенням. В неї ж щойно був День народження! Чому саме її? Хіба Селі не краще спілкується з Еліною? Чи, може, король більше довіряє їй, Фірі? 

   Невже вона має покинути друзів, усе, що мала до цього?! Знову втратити все… Що станеться з нею у палаці Чорного Короля? Раптом вона уже ніколи не повернеться і не побачить своїх друзів, які стали найдорожчими за останній час? 

   Вона відчула, що образа стискала її горло сильніше й сильніше. Розуміла, що ніхто вже не змінить свого рішення, від цього ставало ще гірше. Сльози стікали по щоках, лишаючи після себе солону доріжку. Фіра опустилася на ліжко й заплакала у подушку. 

   В цьому світі ми - лише маріонетки, які мають виконувати накази інших навіть проти своєї волі. Так розпорядилася доля, змушуючи коритися їй. Вона буває нещадна, жорстока. Опиратися їй важко. Важко стерти уже написану для тебе історію і переписати наново. Бо боїмося не коритися долі, змінювати щось. І в кожного своя причина. 

   Фіра почала по трохи заспокоюватися, навіть думала, як відволіктися від того, що стискало серце зсередини. Пекучий біль, і думки лише про одне. Її поцілунок зі Славком. Що це було? Випадковість чи справжні почуття? Миттєвтий потяг чи справжня, віддана любов? Її, здається, ніколи ніхто не любив по-справжньому. Вона почувалася покинутою усіма… 

   Фіра стуснула головою, щоб відігнати погані думки. Навіть подумала, що можна було б обрати сукню для поїздки. Довго вона не думала - витягнула з шафи блідо-блакитну сукню з пишною спідницею, яка першою впала в очі. Однаково, як вона буде виглядати. Треба виглядати пристойно і мужньо, не показувати нікому свій внутрішній світ, бути сильною.

   З цими думками Фіра й заснула, проте лише на кілька годин. Вранці вона іще довго сиділа перед вікном і думала про свою подальшу долю. Потім одягла сукню, яку ще вчора недбало кинула на стілець. Вона узяла із собою ніжно-бежеву валізку, у яку покидала найцінніші речі.

   Вийшовши у коридор, дівчина мляво спостерігала за слугами, які пробігали повз неї. Всі готувалися до переїзду принцеси. 

   Фіра спустилася у Мармурову залу, швидко пробігши сходами із золотими перилами-завитками. Тут уже стояли парадно вбрані принцеса, король і королева. Вони мляво кивнули Фірі, а у очах Еліни дівчина побачила радість. 

   Навпроти палацу уже стояла білосніжна карета, схожа на величезний гарбуз, із закритим дахом та чотирма чорними колесами. Блакитно-сірі морські коники, які були запряжені у неї й з нетерпінням перебирали плавцями, вже були готові рушати.

   Еліна не обмовилася й словом, доки карета їхала брукованою вуличкою. Вона мляво позирала у вікно, розглядаючи старезні 

будинки, які не викликали в неї жодного інтересу. Принцеса вже дещо заспокоїлася і думка про те, що їй доведеться вийти заміж за принца Чорного Королівства, не так гнітила її.

    Їхали вони недовго, через деякий час карета зупинилася. Перед 

ними постав Чорний Палац у всій своїй красі. Чорні стіни були напрочуд величними й вигравали на ледь відчутних променях сонця.

   Ось він - новий дім Еліни на найближчий час. По спині принцеси пробіг холодок. Її охопив страх, що впав липкою ковдрою на її молоді плечі. 

   Перед палацом стояла риба у довгому комзолі і чорній краватці. Вона зустріла гостей широкою посмішкою. Кілька рибок, які досі стояли осторонь, допомогли гостям із сумками.

  Риба у чорному комзолі повела новоприбулих до палацу, а потім - довжелезними крученими сходами нагору. Саме тут розташовувалась тронна зала, де і зустрічали гостей. 

   На троні, як завжди, сидів Чорний Король у парадному костюмі й із величезною лакованою короною на голові. Поруч незмінно сиділа королева.  

- З приїздом вас, - лукаво посміхнулася королева. Король також видушив із себе слабеньку подобу посмішки: 

- Раді вітати вас. - мляво мовив він. 

   Білий Король і Королева ввічливо, але стримано, привіталися. Еліна й Фіра лише кивнули. 

   Король махнув рукою зеленувато-гірчичному кальмару, який стояв коло стіни. Він був таким же, як і ті, яких ми звикли бачити у морях - довге тіло, гнучкі щупальці, велике чорне око, що розглядає усе навколо. Кальмар одразу вклонився і поплив до дівчат. 

- Шановна принцесо й таємна раднице Білого Королівства! Для вас приготували кімнати, тож дозвольте мені відвести вас до них.

   Еліна показово зкотила очі й, підтримуючи за руку Фіру, попленталась за кальмаром. Навіть не глянула на батьків. Тирани! Вони віддали її своїм ворогам! 

   Байдуже, де її поселять. Байдуже на все! Лише б скоріше вибратися із цього пекельного палацу. 

   Їй було нецікаво розглядати стіни чи величезні статуї із каменю. Еліну, здається, нічого не цікавило. Не хотілося нічого бачити і чути. У серці був нестерпний біль, що сковував усе єство крижаним холодом. Це був страх перед невідомим, незнаним досі. 

   Еліна не зчулася, як вони увійшли у коридор із напрочуд яскравими свічниками. На відміну від інших, тьмяно освітлених коридорів, тут було дуже світло й це створювало певний затишок у чорнющих стінах. 

   Еліна почула віддалений стукіт каблуків чийогось взуття. Це якась фрейліна, чи, може, слуга? Але ні, з-за рогу вийшов молодий хлопець у короні із золотими каменями - принц Деміан. 

   На мить Еліна відчула відразу до всього, що її оточувало, зокрема і до принца. Він здався їй, попри свій шикарний вигляд, потворним і ницим.