Таємниці чорних глибин

Розділ 7 (2).

Увесь день Фіра та Селі були зайняті підготовкою до переїзду принцеси та її весілля. Навколо всі говорили лише про майбутнє свято, а сама Еліна навіть чути не хотіла про це. Всі ці дні дівчина сиділа у своїй кімнаті і думала про своє недалеке майбутнє, яке з кожним днем було все ближче й ближче. 

   Хлопцям наказали не виходити зі своєї кімнати, що їх дуже обурило. Вони вимагали у товстої риби-наглядача, щоб той привів Фіру і Селі, але він поважно сказав, що таємні радниці дуже зайняті підготовкою до майбутніх подій. Тож Славкові й Петру 

нічого не залишалося, окрім того, щоб смиренно сидіти у своїй кімнаті.

   Вони довго роздумували над реакцією Білої Королеви на їхню 

розповідь. Вона постійно відверталася, ніби ховала свої справжні емоції. Може, вона просто не хотіла згадувати своє минуле? Хлопці вже давно знали, що вона із їхнього світу, але, схоже, її непокоїло дещо інше. Що - Славко і Петро навіть уявити не могли. Втім, це ж її життя, і саме королеві вирішувати, що робити із власним минулим. 

   А от Білий Король, здається, зацікавився  розповіддю хлопців. З його очей вони зрозуміли, що йому хотілося якнайшвидше дістатися у людський світ. Славкові та Петру досі було страшно за свій світ, адже фактично вони віддавали його у руки Білому Королю. 

   З вікна хлопці спостерігали, як у місті вивісили довжелезні кольорові гірлянди, будинки прикрашали здебільшого морськими фіалками, певно, тут це був символ кохання. Здавалося, усе тут насичене святковим настроєм. 

   Про весілля королівської дочки вони дізналися з чуток, адже таємні радниці ніколи не розповідали їм про переговори з королями чи про зовнішньополітичні справи. Їх засмутило й те, що через майбутнє весілля Еліна відмовляється будь-з-ким говорити. 

   Після вечері, яку хлопцям принесли у кімнату, до Петра і Славка зайшов Фредар. Вони не спілкувалися ще від прогулянки до картинної галереї, тож хлопці були раді бачити принца. 

   Фредар був одягнений у довгий, аж до колін, чорний фрак, під яким була білосніжна блузка. Зайшовши до кімнати Славка і Петра, він щиро усміхнувся. Хлопці дуже зраділи приходу принца, адже сидіти у своїй кімнаті їм уже набридло. 

- Як ви тут? - запитав Фредар, розглядаючи знуджені обличчя Петра і Славка. 

- Нас не випускають з кімнати. Навіть вечерю сюди приносили, - ображено скривився Петро. 

- Певно, це все через весілля Еліни. Вони просто не хочуть думати про вашу безпеку. - скривився принц. - Сподіваюся, завтра вас відпустять на День народження Фіри. 

- А ми зможемо поїхати на весілля Еліни? - зацікавлено запитав Славко. 

- Ні, звичайно, - пирхнув Фредар. - Там же та-а-а-ак небезпечно, - іронічно простягнув він. - Особисто мені уже б набридла така опіка. 

- Краще так, аніж у підземеллі Чорного Палацу, - похилив голову 

Славко. - Еліна досі ні з ким не розмовляє? 

- Ні, - похитав головою принц. - Навіть мене не пускає. Слуги, що охороняють її кімнату, кажуть, ніби вона розбила увесь посуд у своїх покоях та кришталеву люстру. Еліна вимагає, щоб одна із таємних радниць поїхала з нею в Чорний Палац, але батько й чути про це не хоче. 

- Шкода її, - зітхнув Петро. - Має виходити заміж за того, кого іще жодного разу не бачила. 

- Наша Еліна дуже примхлива, - підморгнув хлопцям Фредар. - Тому, може, ще полюбить свого нареченого. До того ж, ніхто не заперечує любов з першого погляду, тому все можливо. 

- Сподіваюся, вона буде щасливою, - мовив Славко. 

   Хлопці ще трохи побалакали із принцом, аж доки по нього не прийшла стара риба-служниця, і, буркочучи щось собі під ніс, не покликала Фредара спати. Він показово закотив очі й усе ж послухався стару рибу. 

   Славко і Петро залишилися одні. На вулиці було уже темно, лише горіли ліхтарі у місті, освічуючи порожні вулиці. Хлопці стояли на балконі й дивилися угору, де крізь воду ледве виднівся срібний місяць. Сьогодні він був уповні, був ніби око якогось чудовиська, що спостерігає за нами із далекого космосу. 

   Хлопці, незважаючи на насичені пригодами дні у Підводному Царстві, уже скучили за звичним повітрям, за суходолом та рідним містечком, за сонцем, його жовтим колом на блакитному полотні. Їм не вистачало слабеньких промінців, які ледве долітали до морського дна. Хоча прощатися із цим світом вони теж не збиралися. Занадто багато цікавого тут трапилося й хотілося довідатися, що ж буде далі, ніби у захопливій книжці, від якої неможливо відірватися. 

    Петро і Славко зайшли у кымнату й лягли у ліжка. Час був пізній, а завтра буде дуже цікавий день, тож їм потрібно було поспати й

набратися сил. Сон швидко накрив їх своїм кольоровим шлейфом, не відпускаючи із міцних обіймів й дозволяючи забути про все на світі й помандрувати у чарівну місцину - країну Сновидінь.

 

Сподіваємося, Вам сподобалася ця частинка. Дякуємо за зірочки та активність! Ми дуже старалися! 

Усіх цілуємо і обіймаємо ❤️




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше