Розділ 5 (1). Переговори

Карету трясло на кам’яній дорозі. Селі поправила складки білосніжної сукні. Королева сиділа, дещо стомлено схилившись на спинку дивану. Король обережно відкинув її волосся зі своїх плечей. 

   Більшу частину дороги вони їхали мовчки, намагаючись не порушувати цієї красномовної тиші. Вона виказувала все: хвилювання, зацікавленість, злість, сподівання, надії… 

   Біла Королева думала про те, що ж сказати Чорному Королю. Минуле її ставало чимраз ближче, а вона досі не була до цього готова. Ну от чому вона не розпитала хлопців про їхній світ? А якщо перехід не працює? Королева замислилась, силкуючись пригадати, як сама потрапила сюди. Але чи то її безмежний розпач у ту злощасну бурю не залишив жодного спогаду, чи то пройшло вже занадто багато років… Хтозна, та королева нічого не могла пригадати. 

   Чи готова вона до зустрічі з минулим? Життєвий плин такий швидкий, ніхто не знає, що ж могло відбутися за десять років… А, може, й більше? Вона не знала, скільки часу перебуває у підводному світі, давно вже збилася з ліку часу. Та все ж треба віддатися долі, й будь що буде, а вона не зламається, триматиметься до останнього. Хоча королева знала, що ця зустріч буде нелегкою, що спогади не залишать її байдужою, та вона не в змозі забути увесь цей біль, що не покидав її на протязі всього життя. Другого життя. Адже перше вона закінчила відчайдушно, у хвилі емоцій. Але не жалкувала про це - зараз їй було добре, вона була там, де їй і місце, там, де є той, хто її любить. 

   Королева прихилилися на плече Білого Короля. Вона відчула, що повністю в безпеці з ним, і жодні спогади, жодне минуле не дасть їй у цьому сумніватися. Це було її життя, і королева хотіла сповна ним насолоджуватися, не згадуючи нічого й забувши про старий біль. 

   Карета легенько погойдувалась. Фіра намагалася зобразити в уяві майбутню зустріч із Чорним Королем. Знову ці огидні чорні стіни… Але вона не могла не згадати троянду темно-чорного кольору, яка так припала їй до душі, й ці вишукані золоті візерунки на стінах. 

  “Цей тиран убив моїх батьків!” - бриніла у голові важка фраза. Сумні роздуми не покидали дівчину. В неї було багато запитань до короля. Як і чому він вбив її батьків? Навіщо всі ці війни? 

   В Селі також  лунали різні питання в голові про інший світ. Як він виглядає? Чи все в ньому так, як і в їхньому світі. 

   Обидві дівчини мали сотні питань. Вони думали, про що ж будуть говорити королі і королеви. Чи буде так, як це запланували правителі? 

   Раптом карета зупинилася, двері відчинилися, і з них визирнув кучер.

 -Ми прибули,- сказав риба-кучер.

   Перед ними стояв чорний-чорний палац. З нього вийшла риба у довгому фраці й запросила гостей досередини. Риба повела їх довжелезними коридорами. Всюди були чорні стіни, все було чорне, лише візерунки на дверях та підлозі були золотими, що додавало вишуканості палацу. Гості були, ніби яскрава перлина в цьому коридорі.

   Їм взагалі не хотілося тут знаходитися і говорити з Чорним Королем. Але вони розуміли, що все це - заради їхнього ж майбутнього.  Їх повели у велику трону залу, де в куті дівчата побачили чорну троянду у великій золотій вазі. Фірі здалося, що квітка була ще гарніша, ніж минулого разу. Її голочки виблискували на тьмяних сонячних променях, що пробивалися з арочного вікна, як і ваза, в якій стояла квітка.

    Залу перетинали довжелезні колони, підлога була жахливо слизькою, Селі ледве не впала у своїх кришталевих туфельках на 

високих підборах. 

   Посередині зали стояв трон, на якому сиділи Чорний Король і Королева. Правитель був у довгому чорному фраці та у золотій короні із чорними камінцями. Королева мала довгу, аж до підлоги, чорну сукню, вишиту золотими й срібними стразами, та золоту діадему, яку прикрашав великий чорний камінець. 

   Фіра та Селі уклонилися. Білий Король та Королева стояли непорушно із кам’яними обличчями. Чорний Король уважно подивився на таємних радниць, на мить зупинивши погляд на Фірі, але ту же відвівши його. 

- Добридень, - ледь посміхнувся Чорний Король. 

- Добридень,- неприязно мовив Білий Король. 

- Що вам потрібно? - гаркнула Чорна Королева, підводячись із трону.

- Спочатку змініть тон, ваша величносте, - гостро сказала Біла Королева, повільно, але твердо проходячи залою.

- Будете наказувати у своєму нікчемному королівстві, - відказала Чорна Королева, ставши майже впритул до Білої. Фіра та Селі лише мовчки спостерігали за переговорами, тремтячи від страху. 

- Ви не маєте права зі мною так розмовляти! - голос Білої Королеви звучав упевнено, вона намагалася не виказувати своїх справжніх емоцій і розмовляти з ворогом лише у холодно-гострому тоні. 

- Ще й як маю, милочко! - відказала Чорна Королева, не відриваючи погляд від Білої. - Ти - не справжня королева, лише самозванка, нікчемна служниця! 

- Помовчіть, дами, - спокійно мовив Білий Король так, ніби нічого не відбувалося. - Ми приїхали на переговори, тож підтримуйте люб’язніші стосунки. - Він подивився на Чорного Короля, якого, здається, тішила сварка королев. 

   Чорна Королева, скрегочучи зубами, відійшла від Білої, але досі кидала на неї люті, ненависні погляди. Біла Королева теж відійшла до Білого Короля, намагаючись тримати себе у руках і мовчати.

- То навіщо ви влаштували цю таємну зустріч? - запитав холодно Чорний Король. 

- Ми, власне, намагалися провести переговори, - неуважно докинув Білий Король, досі спостерігаючи за емоціями королев.

   Фіра та Селі вирішили долучитися до розмови, адже стояти на одному місці їм вкрай не подобалось.

- Король та Королева вимагають, щоб ви пропустили їх у Чорне Місто, не зачепивши. - рівно мовила Селі. Чорний Король нахилився й подивився у її ясні блакитні очі.