Розділ 4 (2).

По спинам хлопців пробіг неприємний холодок.

-Що вам потрібно?- від несподіванки хлопці аж здригнулися. Королева, що досі стояла мармуровою статуєю, раптом ожила. Вона велично зійшла з постаменту, поправляючи склдки зім ятої сукні.  І одразу ж впала перша пелюстка із червоно-кривавої троянди. 

   Королева суворо поглянула на хлопців, що мали доволі кумедні розгублені обличчя. І тоді вони врешті наважились запитати:

 - Королево, ваша величносте, - намагаючись у голові придумати питання, мовив Славко. - Нам цікаво, що буде із нашим світом, зі світом людей, коли туди прийдуть Біла Королева та Король, що зараз правлять підводним Білим королівством. - думки не вкладалися у голові хлопця, плутаючись дивними павутинами зі сріблястих ниток. 

- Я покажу вам. - стиха мовила королева. Вона провела рукою у довгому напівпрозорому рукаві, й раптом усе змінилося. Ошатна зала змінилася піщаним берегом. Від нього відходила довга пристань. На краю дерев’яної дощечки стояла жінка у легкій сукні. 

Море бушувало, кидало шалені хвилі на берег, бризки оббризкали її легку сукню, обличчя.

Вітер розвивав її довге срібне волосся, у очах блищали сльози-діаманти, сумне бліде обличчя дивилося на воду. 

   Петро хотів було побігти до жінки, але рука Колишньої Королеви притримала його плече.

-Вона не бачить нас. Ми - лише спостерігачі, не маємо права змінювати минуле. - мовила вона.- Це наша королева, в неї не дуже нещаcливе минуле, але вона нікому його не розказує, і я також не порушу клятви. - На цих словах пелюстка із троянди королеви впала.

   Жінка тим часом розпростерла руки та мовила:

 – Річарде, - її тремтячий та рівний голос вразив хлопців. - Річарде, ти ніколи мене не слухав. - вона говорила ледь чутним голосом, майже шепотіла. - Навіщо ти пішов на свою вірну смерть, чому залишив мене саму?! 

   Жінка упевнено подивилася на воду, але у її очах заграв страх, і важка діамантова сльоза впала у розбурхану воду. Краплі текли її щокою одна за одною. 

– Я кохала тебе, Річарде. Безмежно, до останнього подиху. Пробач мені, я знаю, ти би назвав мене божевільною. 

   Останні її слова заглушив грім, жінка ступила у безмежну воду й хвиля накрила її тендітну постать. Блискавка вдарила саме у те місце, де зник шматок тканини її легкої сукні. У цю ж мить хвиля накрила пристань, знесла її дерев’яні дощечки. 

  Усе заволокло легенькою імлою туману. Розбурхане море зникло, і хлопці опинилися у парку, засадженому справжніми зеленими деревами. Під одним із дерев стояв Славко і дивився в очі дівчині із каштановим волоссям. Вона дуже була схожа на Фіру, лише замість луски її вкривала ніжна рожева шкіра. Петро тихенько хихикнув, спіймавши на собі стривожений погляд Славка. 

   Королева тим часом мовила ніжним голосом:

- Це - майбутнє вашого світу. Як бачите, тут нічого не змінилося і не зміниться. - Вона подивилася на Славка і Фіру із майбутнього та гмикнула. Пелюстка із криваво-червоної троянди впала.

   Тим часом Славко під деревом мовив:  

-Добре, що все це закінчились. 

-Так, - ласкавим голосом сказала Фіра. - Не вірю, що все стало на свої місця. 

   Усе знову заволокло сріблястою імлою туману, саме тоді, коли ще одна пелюстка впала із троянди королеви. Хлопці чекали, що знову опиняться у якомусь місці, але побачили лише мармурову залу і статую застиглої у емоції розпачу колишньої королеви Білого Королівства. За ними стояли Фредар і Еліна. 

   Хлопці у задумі підійшли до арочного вікна. В ньому вони побачили, як королева і король сідали у карету, що була запряжена кольоровими морськими кониками. Вона було вся оббита золотом, виблискувала на ледве помітних промінцях сонця. Стояла вона на лакованих чорних колесах. Коли дверцята відчинились, було видно, що всередині стоять оббиті червоним оксамитом м’які дивани. 

   Біла Королева була вбрана у пишну білу парадну сукню із ажурними візерунками, завитками, вишитими на ній. На руках королеви були довгі до ліктів перчатки, вона бережно тримала біле віяло із пір’їн якогось дивного птаха, голову прикрашала срібна діадема із блискучими камінцями. Король виглядав не менш вишукано: на ньому був білий костюм та сіра краватка, на ногах красувалися лаковані туфлі того ж кольору. 

  У карету сіла Фіра. Вона була вбрана у білу сукню, таку ж вишукану, як і у королеви, волосся було накручене легкими білими кучерями, що спадали на плечі.  Дівчина на мить обернулася до палацу, й угледівши у вікні голови зацікавлених хлопці, весело помахала рукою. Селі, певно, уже була в кареті. 

   Риба-кучер застрибнула на козли й узяла у довгі плавці віжки, змахнула ними і морські коники плавно попливли галявиною, збільшуючи швидкість. 

   Хлопці відійшли від вікна, досі в задумі. Вони прокручували у голові побачене, але так і не могли пов’язати картини минулого і майбутнього, не змогли знайти їм логічного пояснення. Чому саме ці сцени показала їм колишня правителька Білого Королівства? Який висновок можна із цього зробити? Як допоможе їм таємниця Білої Королеви? Сотні запитань не давали спокою, але жодного пояснення, жодної відповіді хлопці знайти не могли. 

 -  Ходімо, - мовила Еліна. - Час повертатися назад. Ви, певно, стомилися. - вона зробила стурбоване обличчя. Фредар лише гмикнув. 

   Славко й Петро  кивнули. Вони й справді стомилися від усієї цієї інформації, яка так раптово навалилася на них лавиною. 

   Друзі попрямували мармуровим коридором. Кожен крок відлунювався дзвінкими стуками. Перед ними була стіна, на якій і закічувався коридор. Це був тупік. 

   Аж раптом стіна почала переміщуватися вбік, видаючи неприємний, оглушливий скрип. Відкрився прохід до вже знайомого хлопцям коридору, де розташовувалась їхня кімната.