Розділ 3 (1). Правда

Як тільки вежеві дзиґарі пробили північ, хлопці вирішили діяти. Витягнувши простирадла і надійно їх закріпивши на рамі, з якої випинали кілька барельєфних гілочок, вони вирішили, що Славко полізе першим. За ним поліз Петро. Серце хлопців калатало, вони міцно трималися за мотузку, обхоплюючи її руками. 

   Раптом згори вони побачили малесенькі яскраві кульки, що світилися яскраво-золотим кольором. Це були ліхтарики охоронців, які, зачувши недобре, вирішили все ретельно оглянути. 

– Злазьте, негайно! – суворим голос прокричав хтось внизу. 

– Не  потрібно на них кричати, - сказав інший голос. – Ми самі з ними розберемося. 

   Хлопці миттю впізнали голос Фіри. 

– Селі, - прошепотіла дівчина. – Зроби чай і не забудь дати ту настоянку з верхньої полички у кухні. Будемо діяти за королівським планом.

   Селі кивнула і швидко зникла в темряві. Тим часом Фіра завела хлопців в їхні покої і накрила пледами. Петро і Славка здивувало те, що їх ніхто не насварив за втечу, не посадив до в’язниці. Тим часом до кімнати увійшла Селі із тацею в руках. Наче нізвідки з’явившись, вона безшумно підійшла до хлопців. 

– Попийте, ви, напевно, голодні, до того ще й змерзли.

   З першим же ковтком, Петрові і Славку почало темніти в очах і крутитися в голові. Дівчата вийшли, а друзі лягли і міцно заснули. Вони підозрювали, що їм щось підсипали, але хлопці не були в цьому впевнені на всі сто відсотків.

   Зранку прокинувшись, вони побачили над собою Фіру і Селі. Звісно, друзі забули про зілля і про те, що їм здавалося. Вони були впевнені, що дівчата – найгарніші з тих, яких вони досі бачили. Без сумніву, вони їх любили, просто не усвідомлювали цього раніше. Їхні великі і глибокі блакитні очі грали веселістю. Петро знову заплющив очі і згадав їхню першу зустріч. Такі самі блакитні очі і білосніжні кучері. Ще з того дня вона сподобалася йому, але він не знав, як їй це сказати.

   Славко теж дивився на Фіру закоханим поглядом: її каштанові кучері спадали на плечі, а очі – ніби два блакитних озерця, у яких щораз танеш, коли заглядаєш. 

   Дівчата лише посміхнулися й вийшли з кімнати, залишивши хлопців наодинці з їхніми думками. 

– Ну от навіщо Біла Королева обрала саме нас? – застогнала Селі, коли вони з Фірою вийшли у коридор. – Тепер ще цих двох закоханих втікачів терпіти. Хіба не можна було придумати щось інше, а не лише використання «Зіллєкоху». Тепер будуть закохані ходити, доки дія настоянки не припиниться. 

– Ну, вони доволі милі, - хихикнула Фіра. – До того ж дія зілля пройде через два дні. 

– Тільки не кажи, що Славко тобі подобається, - закотила очі Селі. Фіра тихо розсміялася. 

– Принаймні вони не втечуть із замку. Власне, для цього Біла Королева і дала їм настоянку. – Так, вона все продумала, лише королева закохала їх у нас, а не у себе. Хоча тоді ревнував би Білий Король. – посміхнулася Селі. 

– У всьому є щось хороше. – неуважно докинула Фіра.

   Тим часом хлопці сиділи у кімнаті, досі не оговтавшись від пережитого. Звідки це кохання, яке так несподівано з’явилося? 

– Ти теж відчув? – спитався першим Славко. 

– Та ж вони – справжні відьми! – обурливо докинув Петро. – Причарували нас так, що я навіть ім’я своє забув! 

– А найдивніше те, що як тільки вони пішли, я вже нічого не відчуваю. – кивнув Славко. 

– Ти пам’ятаєш, щоб вони робили якісь чаклунські рухи, промовляли заклинання, чи, може, мали чарівні палички? А може, вони нас чимось споїли? – раптом запитав Петро. 

– Ні, - відповів задумливо Славко. – Після того, як нас спіймали і повернули у кімнати, я нічого не пам’ятаю. 

– Я теж, - зітхнув Петро. – Отже, навколо палацу дуже щільна охорона і ми так просто не втечемо. 

– А навіщо тікати? – знуджено сказав Славко. – Мені й тут добре. Годують непогано, поки що нам нічого поганого не зробили, не беручи до уваги нашу раптову закоханість. 

– Це вже на тебе чари діють, - зітхнув Петро. – Але й мені чомусь розхотілося тікати. Лише дуже хочу спати. – Петро солодко позіхнув.

   Але заснути хлопцям так і не судилося. До кімнати зайшли дівчата. 

– Ми би могли провести вам екскурсію палацом, адже тепер це – ваш новий дім. – Селі кокетливо відкинула волосся з плечей. Петро й Славко не були проти, тому компанія пішла довгим мармуровим коридором. 

   Спершу дівчата повели їх до різних зал, що були зазвичай викладені з фігурної плитки, мали чудернацькі барельєфи, розписані стіни й ажурні люстри. Найбільше сподобалася хлопцям бальна зала. Навіть стіни тут змушували уявити граційні пари, що кружляли в танці під бурхливу музику, як розвивалися довгі сукні, грав оркестр. Уся атмосфера цієї зали була урочисто-піднесеною, тож Фіра і Селі закружляли у танці. 

   Далі дівчата показали залу для гостей, де були виставлені оббиті шовком крісла й дивані із закрученими ніжками, скляні столики. Саме тут компанія вирішила перепочити, розглядаючи різної форми люстри, що висіли тут у величезній кількості. Одні, ніби невагомі пір’їнки, інші – наче ажурні красуні-танцівниці. 

   Раптом Селі згадала, що дещо забула у своїй кімнаті, Петро, звичайно, погодився піти з нею. Фіра й Славко залишилися наодинці. 

– Потанцюємо? – запитала Фіра. Звичайно, хлопець не міг їй відмовити. Пара закружляла у простому, але невагомому, легкому танці. Фіра не танцювала, а літала. Її блакитні очі дивилися прямо на Славка. Хлопець замилувався її обличчям і очима. 

   Обличчя Славка занадто близько наблизилось до величезних очей-озер Фіри, він відкинув неслухняну прядку волосся дівчини назад, зазирнув в очі. 

   Фіра уже відчувала дихання хлопця, але не пручалася. Щось не давало їй відхилитися. Очі хлопця були так небезпечно близько. Славко торкнувся коралових уст дівчини і вони злилися у ніжному поцілунку. В цю мить Славко відчув себе найщасливішим хлопцем у світі, нехай навіть в підводному. Фіра ж відчувала піднесення, вона ніби літала високо над землею, наче мала крила. Її душа рвалася вгору, цей поцілунок окриляв її.