Розділ 2 (3).

Фіра прямувала чорною бруківкою до палацу із темно-чорних коралів, стіни якого були прикрашені справжніми головами: риб'ячими, людським, кожна з яких завмерла у своїй останній емоції: страх, розчарування, презирство, у декотрих – впевненість, нахабність, полегшення. Фіра скривилася. Це видовище наганяло страх. Жорстокість Чорного Короля не мала меж, він обожнював убивати. Принаймні такі чутки ходили їхнім містечком. Війни короля забрали і Фіриних батьків, саме через нього вона лишилася сама-одна у цьому світі, має прислуговувати усім навколо, виконувати чиїсь ниці забаганки. Як вона дивитиметься в очі цьому тирану? Триматися гідно, спокійно, Фіро, він не має відчути твій страх. Он яка смілива Біла Королева, у її очах завжди читається впевненість.

    Ось так міркуючи, Фіра наблизилась до брами, яка була викладена із чорного каменю. Стулки відчинилися, і дівчину зустріла риба у галантному чорному жакеті. Вона вклонилася, показуючи Фірі свою прихильність. Риба плавцем поманила дівчину до входу у палац. І саме тоді Фіра здійнялася голову й змогла роздивитися усю його красу, яка переважала, не зважаючи на голови мертвих, що оздоблювали стіни.

   Палацові стіни були майстерно складені із цеглинок-коралів, високі колони, що здіймалися до самого даху, надавали палацу природної величі, а барельєфні квіти й завитки створювали витонченість споруди. Догори здіймалися гострі шпилі дахів, що звивалися химерними спіралями. 

   Риба тим часом відчинила важчезні двері із чорного заліза, оздоблені золотими кованими завитками, й запросила Фіру досередини. Якийсь час вони мовчки йшли коридорами між чорних стін, переходили з однієї зали в іншу. Риба про щось домовлялася зі стражниками, після чого новий провідник брався вести Фіру в іншу залу, де знов все повторювалося. Дівчинку дуже втомили ці переходи, й вона ладна була віддати все, аби тільки полежати на м’якому ліжку.

   Тим часом Фіру нарешті привели у передпокій, де стояли дивани й високі скляні вази із чорними трояндами. Дівчинка подумала, що яким би не був огидним чорний колір, все ж троянди виглядали чудово. Риба, що була Фіриним супутником у цю кімнату, постукала у важкі двері, й, про щось перемовляючись з кимось, нарешті запросила дівчину увійти. Фіра впевнено зайшла досередини. 

   Опинилася вона у тронній залі із чорного каменю. Ну звичайно, якщо тут все чорне, то й тронна зала відповідатиме стилю палацу. Стіни прикрашали золоті та срібні візерунки, що досить галантно підкреслювали чорний колір. Підлога просторої зали була викладена чорними плитами, а під стелею нависала золота кована люстра, тьмяне-золоте світло якої доповнювали свічники на стінах. 

   Посередині зали височіли два трони із фігурними спинками. На них сиділи Чорний Король і Королева. Король був кремезним, добре побудованим чоловіком із високим гребнем, що йшов уздовж спини. Чорно-бура луска вкривала все тіло короля, підкреслюючи великі очі, чи то карі, чи то сірі – Фіра не розгледіла. Король був вбраний у темно-синій костюм із чорною краваткою. Королева була стрункою жінкою, на голові якої замість волосся спадали довжелезні чорнющі щупальці. Довгі пальці були вкриті перстенями із чорним камінням, вони, здавалося, так і хочуть вхопити тебе і задушити у жорстоких обіймах. Очі жінки горіли злим вогнем, тож вигляд її цілком пасував до настрою королеви. 

   Як тільки Фіра зайшла до тронної зали, кулаки короля стиснулись, а Чорна Королева різко підвелася.

– Посланниця срібноволосої відьми, аякже! Ми мали здогадатися, що до цього причетний Білий Король! – прокричала королева, від чого у Фіри одразу все стиснулись всередині.

 – Де хлопці і як ви вивели їх з палацу? – суворо, але рівно, прогарчав король. 

– Дія зілля сну обеззброїла ваших стражників, а плащ-невидимка дозволив нам пройти непоміченими, ваша величносте. – обережно відповіла Фіра. – А де вони знаходяться – це секрет Білої... 

– Мене не цікавлять секрети! Відповідай! – засичав король. Здається, він був готовий відтяти посланниці Білої Королеви голову й повісити її на стіни палацу, лише б довідатись правду. Втім, Фіра була впевнена, що саме так він і робив із її попередниками. Король жахливо розчервонівся від люті, здається, й справді був готовий напасти на Фіру. 

– Я лише прийшла за наказом Білої Королеви, щоб повідомити вам про умову, за яку Білий Король згоден видати хлопців. – Фіра й сама злякалася своєї сміливості. 

   Король і Королева запитально поглянули на дівчину, вогонь люті у їхніх очах на мить згас, змінившись цікавістю, але після слів Фіри знову запалав із новою силою.

 – Ви віддаєте Білому Королю своє царство. Про інші перемовини й мови бути не може. – видихнула дівчина. 

– Чортів король! – закричав Чорний Король, так, що, здається, люстра на стелі захиталася. – А якщо легенди брешуть? От хитрун, я ніколи не пробачу йому цього! 

– Дівчинко, ти взагалі тямиш, що говориш? – приєдналася до розмови королева. – Як ти смієш злити самого Чорного Короля?! 

– Я лише виконую наказ Білої Королеви! – Фіра була ладна вибухнути від несправедливості й приниження. 

– Забирайся! – закричав Король. – І передай своїй біловолосій відьмі, що вона так просто мене не спекається!

   Фіра стримано присіла в реверансі й вийшла із тронної зали. Йдучи чорними коридорами, якими її вела риба у чорному костюмі, вона намагалася відігнати погані думки й спогади від розмови з королем. Лише одне питання не полишало дівчинку: чому і Чорний Король, і Королева називали Білу Королеву відьмою? Невже вона й справді вміє чаклувати, чи вона, Фіра, не знає того, що знають інші? Можливо, колись їй вистачить сміливості спитати у Білої Королеви про це.

   Тим часом вона вийшла із палацу, увібравши носом свіжість морської води. Навколо дівчини сновигали малесенькі рибки різноманітного кольору, а великі риби, що сновигали повсюди, зовсім не помічали Фіру.