Розділ 2 (2).

Біла Королева тим часом стомлено опустилася на трон, витесаний із величезного коралу якимось видатним майстром, ім’я якого королева не знала. Легенди, міфи – все це – лише маска. А ці хлопці… Як вони потрапили сюди, звідки взялися?

   На мить Біла Королева згадала своє минуле життя. Розкоші, дорогі сукні, золоті намиста, величезні замки, принц – нащадок престолу, вона – принцеса, по вуха закохана. Одна із тих мрійливих дівчат, що порівнюють кохання з пелюстками троянд, вкритими росою, призахідним небом, розмальованим золотими й червоними мазками, квітучими яблунями, цвітіння яких, ніби сніжинки, кружляє у обіймах вітру. Потім – весілля, її довга біла сукня зі стразами, страшенно схожа на її теперішній вигляд, лише набагато вишуканіша, її біле волосся, що спадало на плечі й вилося локонами аж до тонкого стану. Зі своїм чоловіком вона була щаслива, навіть занадто. І щастя навіть не у діамантах і перлах, якими він обсипав кохану з голови до ніг, а у тій любові, яку вона бачила у його пронизливих, глибоких очах. Ці зелені очі, про які потім боляче нагадував колір морської води. І це щастя дуже швидко скінчилося. 

    Війна. Це страшне слово, від якого в Білої Королеви досі йде холод по спині. Вона не здатна була його захистити, віднадити від ідеї іти на власну смерть. Але ні, він пішов, і загинув. 

   Від шаленого розпачу, який вона зазнала, не лікувало ніщо. Вона болюче усвідомлювала, що втратила все у цьому світі. Змінилося все усередині неї, перевернулося, згасало палаючим вогнем. Зовні вона також стала інакшою: чорні кола під очима від безсонних ночей, мокрі очі, які ніколи не висихали, бліді вуста, що раніше горіли кораловим сяйвом. Від горя вона зважилася на шаленний вчинок – кинулася у бурхливі хвилі моря, які цілком поглинули і її саму, і минуле. Як вона і зараз пам’ятала, море шаленіло разом із нею, кидаючи хвилі на берег. Тепер вона зажила новим, зовсім іншим життям у світі, в який ненароком потрапила. Тут її покохав Білий Король, що спочатку був огидний молодій примхливій дівчині, яка намагалася забути минуле кохання. Бридкий, старий король… Ні, він ніколи не замінить їй свого коханого! Звичайно, це було краще за смерть, вона це чудово розуміла. Тисячі разів шкодувала про скоєне, хоча розуміла, що це – повне безглуздя. Тут вона мала все: багатства, чоловіка, підданих, повну владу та свободу вчинків. У світі земному у неї не було б нічого, вона б не затрималася довго на престолі, не мала б влади і хтозна, чим би це все закінчилося! Але чи тут вона була щаслива? Чи почувала тут себе вільно, чи була справжньою королевою, якою її вважали інші? Напевно, минуле все ж не хотіло знімати з неї свій липкий плащ, що не дозволяв забути. 

   Нехай зовні вона ще досі була чарівною красунею, що підкорила і розбила серця не одному юнакові, всередині повністю змінилася, почала вірити у безглузді казки цього світу, грати за його правилами. А чи хотів він грати у її гру? Ще у своєму минулому вона була дуже настирлива, не прощалася зі своїми переконаннями, йшла до мети попри все, а тепер… Тепер вона стала сірою мишею, що у всьому підвладна королю. Лише зараз у серці королеви зажеврів вогник тої упертості, який раніше горів усередині, палахкотів величезним багаттям. 

   Тепер її минуле стало ще ближче – ці дивні хлопці з її світу, що вони тут забули? Ні, вона не прагнула повернутися назад – занадто багато часу пройшла, і занадто багато вона пережила. Вже пізно вертатися. Лише краплинка цікавості розпалила всередині неї давню впертість. Як змінився її світ? Що сталося з ним за весь цей час? 

   Вона не збиралася казати нікому, ким є насправді. Це буде лише її таємницею, яку вона берегтиме в серці до кінця своїх днів. Але далі грати за правилами цього світу вона не збиралася. Отримає те, що хоче, а далі буде видно. Тепер настав час її гри. Вона тут не будь-хто, вона – королева! Від цієї думки стало трохи легше. Здалося, ніби вона може все, ніби вона всемогутня! А чи справді було так? Ця мить гордості, що заполонила її серце була такою солодкою!

    Вона почула важкі кроки, що луною котилися по тронній залі. Хтось ішов мармуровими сходами.

    Королева якомога краще приховала свої почуття від обдуманих щойно думок. Ніхто не має бачити її в такому стані, вона ж велична повелителька. 

    До тронної зали зайшов Білий Король. Це був чоловік, кремезний і високий, із білими плавцями, що вкривали усю його спину. Тіло короля було вкрите сріблястою лускою, обличчя, хоч і дещо насуплене, досі було свіже та рівне. Щось у його очах насторожило королеву. 

– Що з тобою, любий? – ніжним голосом промовила королева. – Все в порядку?

– Так, - хриплим голосом сказав король, іще більше схвилювавши королеву, що вивчала його очима. 

– Приходила Селі. Хлопці скоро прибудуть сюди, мусимо підготувати для них усе найкраще. – стиха проказала королева. 

– Хоч одна гарна новина! – задоволено видихнув король. – Тим часом наш головний ворог, Чорний Король, дещо підозрює. Мені передав звістку Ернест. 

– Я знаю, - кивнула королева. – Але доки хлопці в наших руках, він нічого не зробить. 

– Чорний Король дуже підступний, може оголосити нам війну. А яка підла Чорна Королева! Готова на все, аби лише досягти своєї мети. – знуджено відповів король. 

– Не засмучуйся, ми виграємо цю гру, усі козирі в наших руках. – упевнено проказала королева. – А зараз іди відпочинь, сьогодні був важкий день, а на тебе ще чекає дуже багато роботи. 

   Король стомлено кивнув і подався у свої покої, важко гупаючи мармуровими сходами. Королева заглибилась у свої роздуми.

Ось така таємниця у Білої Королеви. Цікаво, що буде далі із хлопцями? На чиїй стороні Біла Королева? Дізнаєтесь зовсім скоро 😉