Розділ 80

Коли вовкулаки винесли сестер нагору, Галя побачила знайому моторошну кам'яну терасу, освітлену десятками вогняних факелів. Навколо палали величезні залізні казани з високим полум’ям. Над головою височіло чорне нічне зоряне небо. Повний кривавий місяць заливав усе примарним сяйвом.

Посеред тераси замку стояв величезний кришталевий чан. Він був прозорий, холодний і жахливо прекрасний.

Усе було саме так, як розповідала русалонька Євдокія. Пророцтво збувалося...

Галю й Олю поклали всередину кришталевого чану. Крижана поверхня обпікала тіло, Галя ледь стримувала здригання.

Володимир повільно вийшов уперед. Тепер на його плечах лежала величезна темна шкура вовкулаки. Саме та, що раніше Галя бачила над каміном у вітальні.

У одній руці він тримав стародавню темну книгу, а в іншій — невеликий яскраво сяючий зелений камінь, що випромінював у його руці зловісну магію. Його світло було неприродно яскравим.

Володимир відкрив книгу й почав читати закляття. Він зробив крок уперед, щоб бути разом з Галею і Олею в одному промені кривавого місяця. Його голос лунав дедалі гучніше, стародавні слова наповнювали повітря силою.

Закляття почало діяти: небо почало затягувати хмарами і вітер посилився. Полум’я в казанах спалахнуло ще вище і темрява над замком почала згущатися.

Галя, лежачи поруч із сестрою та двома русалками у блискучому кришталевому чані, продовжувала збирати в собі силу світла. Вона відчувала: її останній шанс перемогти чаклуна вже наближався.

Грім шалено розірвав небо з такою силою, що здригнулися навіть кам’яні вежі замку. На терасу, мов чорні високі тіні вийшли два велетенські моторошні вовкулаки.

Їхня мокра чорна шерсть блищала під кривавим місяцем, а очі палали диким, хижим жовтим вогнем. Вони стали по обидва боки Володимира, мов вартові самої темряви. Один з них тримав важку темну скриньку, яку Галя одразу впізнала. В ній були чорні чарівні перлини — серце його сили та джерело безсмертя.

У неї в грудях усе похололо. Вона лежала в крижаному кришталевому чані разом зі сплячою Олею, скута виснаженням, холодом і страхом.

Становище здавалося безнадійним та крізь відчай у свідомості знову прозвучав голос Соломії:

“Не зупиняйся... Вір у велике світло!”

Галя вчепилася в ці слова, як у останній свій порятунок. Раптом небо розколола осліплива блискавка. Вдарив і прокотився такий грім, що повітря завібрувало та здригнулося. Дощ ринув шаленими потоками. Крижана вода била по тілу сестер, заважала дихати, здавалося, сама природа стала частиною цього темного ритуалу.

Володимир стояв під кривавим місяцем, простягнувши руки до неба. Його голос ставав дедалі гучнішим. Зловісна, стародавня молитва лунала над замком й здавалося її магія долинала до самого кривавого місяця.

Кришталевий блискучий чан почав наповнюватися дощовою водою. Від блиску кришталю вода переливалася різними, дивними кольорами.

Темна сила закручувалася навколо руки Володимира чорно — срібною димкою, мов магічний вихор.

Галя зрозуміла: настав момент... Русалки мали заспівати свою останню пісню, але цього разу... вона випередила долю.