Розділ 79

Галя від здивування, що чує Соломію ледь розплющила очі.

- Коли чаклун покладе тебе у чарівний кришталевий чан для обряду... і викличе сильний дощ... використай це проти нього!

Голос став сильнішим:

- Зараз зосередься на всьому світлому, доброму, чистому, що є в твоєму серці! Поклич світло! Сила світла і добра почує тебе!

У грудях Галі щось здригнулося. Тепла магічна сила прокотилася всім тілом, поступово витісняючи холод, сон і виснаження. Її затавровані прикраси спалахнули м’яким жовтим світлом, що пульсувало, мов жива сила добра, захована глибоко всередині.

- Вір... І сила добра та світла прийде на допомогу...

Голос Соломії зник, але надія залишилася й зігрівала Галину зсередини, мов останній вогник серед непроглядного мороку.

Замок майже виснажив її. Темна магія обплітала свідомість, намагаючись остаточно зламати її волю, але Галя не здавалася...

Останніми силами Галя міцніше стиснула руку Олі, ніби боялася втратити цей останній зв’язок із сестрою. Її серце болісно стискалося від передчуття. Вона вже знала... Скоро сюди прийде чаклун разом зі своїми вовкулаками, і тоді почнеться найстрашніше...

Щоб урятувати їх обох, Галя лежала на холодній кам’яній підлозі, удаючи повну поразку. Та всередині... у найглибшій частині душі ще жевріла іскра. І саме вона мала стати її останньою зброєю на перемогу світла.

Раптом на порозі з’явився Володимир. Чаклун стояв упевнено, із холодною задоволеною посмішкою переможця, ніби давно знав, чим усе завершиться. Його темний одяг цього разу був особливим — довгий ритуальний костюм, оздоблений сріблом, стародавніми символами. Він виглядав велично... і одночасно страхітливо.

Його очі палали владою. За його спиною мов чорні тіні стояли двоє величезних вовкулак — його брати. Масивні, жахливі, із блискучими іклами та лютою радістю в очах. Вони скалили зуби, ніби вже святкували свою перемогу.

- Оце так вдача, - зловісно всміхнувся Володимир, повільно оглядаючи Галю й Олю. - Ти не лише сама прийшла до мене... а ще й в цей раз сестру привела.

Його голос лунав спокійно, але в ньому відчувалася небезпечна темна сила.

- Я ж попереджав тебе ще на полі битви... Зупинися. Навіщо стільки жертв? Навіщо кров?

Він наблизився і нахилився ближче до неї:

- Ти ще раз довела, що ти належиш тільки мені, Галю.

Його слова прозвучали, мов вирок.

- А тепер... Ми завершимо те, що мали зробити сьогодні.

Чаклун різко обернувся до вовкулак і жорстко наказав:

- Несіть їх обох до чарівного кришталевого чану нагору. Для обряду сьогодні необхідно мати дві русалки. Потрібно негайно починати... вже вийшов кривавий місяць і з’явився його магічний промінь.

Його наказ пролунав владно й безжально.

Вовкулаки миттєво підхопили обох дівчат своїми потужними волохатими лапами. Їхня сила була нездоланною, Галя не чинила опору. Вона лише берегла сили для влучного моменту. Її серце шалено билося від невідомості, але розум залишався ясним.

Поки дівчат несли крізь темні тунелі нагору, Галя на мить заплющила очі. Вона почала збирати світло всередині себе. Галина в такий важкий момент згадувала все найдорожче. Батька зі свого світу... попри біль і втрати — любов до нього жила. Маму... навіть змінивши ззовні та всередині як особистість, вона залишалася рідною. Олю... сестру, заради якої варто було боротися до кінця. Максима... його ніжне кохання. Дитинство, друзів, рідний дім, рідний край і небо.

Кожен світлий спогад ставав іскрою, кожна любов — силою. Темрява не могла цього забрати.