Розділ 78

Галя щосили намагалася розбудити Олю, але та навіть не ворухнулась. Навіть подих її був ледве відчутним.

Від розпачу сльози хлинули по щоках Галини. Батько підійшов ближче, торкнувся її чола примарною рукою й похмуро промовив:

- Це не звичайний сон... Це сильні чари чаклуна. Вона спатиме доти, доки сам Володимир не звелить їй прокинутися.

Її погляд нервово заметушився кімнатою. Вона озирнулася навкруги й побачила: темні книжкові шафи, стародавні фоліанти, магічні символи. Раптом погляд зупинився на масивному дерев’яному столі, вона помітила велику темну дерев’яну скриньку.

Серцебиття прискорилося... - її очі розширилися від неймовірного здивування.

Галя миттєво підбігла до неї й повільно відчинила кришку. Усередині, мов чорні краплі ночі, переливалися чарівні чорні перлини. Вони мерехтіли темною силою зловісно й гіпнотично.

- Це вони! - прошепотіла вона, вражена побаченим. - Чорні перлини... Серце магії та безсмертя чаклуна...

Очі Галі спалахнули надією. Вона вже простягнула до них руку...

- Не торкайся! - різко вигукнув батько.

Галя одразу здригнулася, зупинилася й подивилася уважно на нього.

- У них зосереджена темна магія - це надто небезпечно! Їх можна знешкодити лише позбавивши сили того, хто їх створив.

Його голос став важким:

- Тобі потрібно перемогти Володимира.

Галя раптом зблідла.

- Перемогти? Як? Вбити його?...

Її голос урвався:

- Ні... Я ... не зможу! - Галя безпорадно похитала головою, ковтаючи сльози. - Попри все, що він робив зі мною і з багатьма іншими... я не зможу... Я відчуваю, що досі його кохаю...

Сльози на її очах навернулися новою хвилею. Попри страх, попри небезпеку, десь у глибині її душі ще жило те дивне, болісне почуття до чаклуна.

Батько намагався стояти рівно, але його примарний силует дедалі частіше мерехтів. Його образ тремтів, розпливався, а голос лунав уривчасто, нерівно — останні слова вже було чути лише через одне, наче сам замок намагався заглушити його.

- Але... іншого... шляху ... може ... не бути, - твердо, крізь магічні перешкоди, промовив він. - Якщо... ми хочемо... врятувати Олю... ти повинна... використати всю свою магічну силу проти нього...

Його голос затихав, але в кожному слові відчувалася батьківська рішучість, біль і готовність боротися до останнього.

Замок остаточно витіснив його і далі продовжував магічно послаблювати Галю.

- У цьому замку... ми слабшаємо... в мене майже не залишилось сил, - ледве промовила Галя.

Вона озирнулася, але батька вже не було.

- Батьку, допоможи... Що мені робити? - останні слова вона ледве промовила.

Її повіки стали важкими, дихання уповільнилося. По тілу розлилася дивна солодка слабкість. Вона відчула непереборне бажання лягти поруч із сестрою, заплющити очі й глибоко заснути.

- Ні, Галю! - знову десь із замку виринув відчайдушний голос батька. - Борись! Не здавайся!

Його голос лунав дедалі віддаленіше. Галя опустилася біля Олі, поклала голову поруч із нею, міцно стискаючи її руку.

Сон поступово затягував ніби в глибокий вир. Раптом крізь густий магічний туман вона почула знайомий жіночий гучний, різкий і владний голос:

- Галю!!!

Її свідомість здригнулася.

- Соломія?.. - ледве прийшла до тями Галя.

- Збережи сили! - лунав голос мудрої чаклунки крізь морок. - Не марнуй сили зараз! Прикинься переможеною!