Розділ 77

Нарешті... Галина вибігла до підземного гроту.

Перед нею розкинулося зелене озеро, вода якого хлюпала біля останньої кам’яної сходинки. Поряд гойдався човен, а попереду виднівся арковий вихід просто за межі замку.

- Це... запасний вихід! - радісно прошепотіла вона.

Та Олі тут не було, Галя розгублено озирнулася навкруги. Раптом помітила: струмінь магічної води зупинявся на одній із кам’яних стін.

- Вода привела нас сюди, - сказав батько. - Отже, Оля за цією стіною.

Серце Галі шалено забилося. Вона почала обмацувати холодний мокрий камінь руками, натискати, шукати бодай найменший механізм.

Батько тим часом пройшов крізь стіну. Кілька довгих секунд... і він повернувся.

- Галю! Ти знайшла її! Оля там! Вона лежить... ніби спить за цією важкою стіною...

- Слава Богу! - ледь не заплакала Галя.

Раптом холодний протяг пронісся гротом. Перед ними знову з’явилася Устина. Її голос був ще тривожнішим ніж раніше.

- Швидше! Чаклун і вовкулаки вже готуються сюди спуститися за нею. Тераса для обряду вже майже готова, її скоро віднесуть туди!

Устина вказала на нижню сходинку, занурену у воду.

- Стань на неї... і щосили стрибни.

- Безмежно дякую вам! - прошепотіла радісно Галя.

Не вагаючись, вона ступила у холодну воду, крижаний холод пронизав її тіло. А потім... щосили стрибнула й почула гучне клацання. Десь усередині стін запрацював стародавній механізм.

Кам’яна плита повільно здригнулася. Зі скреготом важка кам’яна стіна почала відсуватися вбік. Перед Галею відкрилася таємна кімната: простора, темна без вікон. Лише слабкий промінь світла проникав усередину крізь нещодавно відчинений кам’яний отвір, ледве розганяючи морок.

Усередині стояли вишукані різьблені меблі з темного дуба. Усе виглядало розкішно, але водночас моторошно.

Галя обережно ступила всередину, відчуваючи, як серце калатає дедалі сильніше від хвилювання. Раптом її погляд завмер. На кам’яній стіні висів величезний портрет Володимира. Чаклун був зображений у повний зріст — у темному аристократичному вбранні. Його обличчя здавалося надто реалістичним, а пронизливі очі ніби живі.

На мить у Галі в грудях стиснулося від страху і одразу з’явилося відчуття, що ці очі стежать за кожним її рухом. Наче сам Володимир дивися на неї крізь полотно і вже знав, що вона тут.

“Він... бачить мене”, - з жахом подумала вона.

У цій кімнаті Галя відчула не просто страх... а присутність самого господаря замку. Його сила була тут усюди: у стінах, у темряві, навіть у мовчанні.

Галя зібрала залишки сил і ледь помітно махнула рукою у бік люстри, що була майже вся огорнута павутинням і повільно хиталася від легкого протягу. Одразу на великій старовинній дерев’яній люстрі спалахнули товсті свічки. Гарячий віск повільно стікав униз важкими краплями, а тремтливе золоте світло наповнювало таємну залу примарною, тривожною атмосферою.

В кімнаті стало значно світліше. Під однією зі стін стояла розкішна старовинна софа, оббита потемнілим багряним оксамитом і завалена декоративними подушками. На ній нерухомо лежала бліда Оля. Наче зачарована принцеса, занурена в неприродно глибокий сон.

- Олю! - вигукнула Галя.

Вона кинулася до сестри, впала поруч на коліна й схопила її за руку.

- Олю, прокинься... будь ласка ... Це Галя... Я прийшла за тобою... Прокинься, нам треба просто зараз тікати звідси, - благала вона сестру.