Розділ 75

У її свідомості спалахнуло видіння. Вона побачила себе біля цих дверей... почула голос чаклуна... і нарешті згадала.

Ящір уже майже дістав її у кімнаті.

- Сховайся, ящере. З’явись, залізо! - чітко промовила вона. Раптом усе завмерло.

Ящір різко сіпнувся, втягнув свою довгу шию назад у двері й знову перетворився на звичайну металеву ручку. Його очі згасли й запала тиша.

Галя важко видихнула, ледве стримуючи тремтіння.

“Батьку... що б я без вас робила”, - подумки прошепотіла вона і усміхнулася.

І навіть її батько — привид поруч полегшено видихнув, хоча в цьому темному замку небезпека лише починалася.

- Там ззовні надто шумно... Як мені дістатися до рояля, а потім ще й до каміна? - тихо розгублено запитала поради у батька Галя. - Цей замок ніби висмоктує з мене сили... Я вже ледве тримаюся...

- Доця, ти вже володієш магією, - лагідно, але впевнено тихо відповів батько. - Ти можеш стати невидимою. Час звикати до того, що ти більше не звичайна людина як раніше. Ти відьма... сильна. Пам’ятай це.

Навіть крізь примарність вона відчула його підтримку.

- Я намагаюся... Але мені досі страшно, -тихо зізналася Галя.

Вона заплющила очі й зосередилася. Її татуювання — прикраси спалахнули жовтим магічним світлом, сили прокотилися тілом... і Галя зникла.

Навіть батько й Устина більше не бачили її.

- Чудово! - із полегшенням промовив батько. - Але іноді послаблюй захист, щоб я міг бачити, куди ти рухаєшся по замку, - усміхнувся й зрадів він.

Галя ледь послабила чари. Її напівпрозорий силует знову став видимим біля дверей.

- Почекай, я перевірю шлях, - попередив батько.

Його дух безшумно пройшов крізь стіну. За мить він повернувся, помітно стривожений.

- Коридор поки порожній, але у вітальні багато страшних вовкулак. Особливо біля каміна. Олю, схоже, вже готують до ритуалу або пильно стережуть, щоб вона не втекла.

Серце Галі болісно стиснулося.

- Виходь зараз, але дуже обережно й тихо. У вовків надзвичайно гострий нюх і слух.

Галя глибоко вдихнула й посилила свої чари: тепер вона мала бути не лише невидимою, а й нечутною та невловимою за запахом.

Повільно... дуже повільно... вона прочинила двері. Старі петлі ледь не скрипнули, але її магія стримала навіть цей звук.

Галя ковзнула в темний коридор і так само тихо зачинила двері за собою. Попереду вона бачила вітальню. Величезна, похмура зала була заповнена повністю вовкулаками. Їх було десятки... Масивні волохаті тіла, блискучі ікла, жовті очі. Вони гарчали між собою й видавали тваринні дикі звуки. Одні стояли вздовж стін, інші чатували біля каміна. Повітря було важким від хижої енергії. Галя відчула, як страх на мить скував її та відступати було вже пізно.

“Або зараз... або ніколи”, - подумала вона.

Стиснувши кулаки, Галя рушила долаючи свій моторошний страх вперед до рояля. Повільно... крок за кроком... безшумно.

Нарешті вона дісталася до рояля і раптом помітила: кришка клавіш уже була відкрита.

“Яка вдача”, - майнула радісна думка. “Залишилося лише знайти потайну кнопку...”